Старший лейтенант Олег Павлик загинув 30 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Біла Гора на Донеччині. За чотири дні до цього офіцеру виповнилося 52 роки.

Олег народився у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. Закінчив Криворізький гірничорудний інститут. Під час навчання також пройшов військову кафедру, опанував фах танкіста. У цивільному житті працював заступником начальника цеху мереж та підстанцій металургійного комбінату «АрселорМіттал Кривий Ріг». У вільний час любив грати в більярд і, як зазначають друзі, робив це майстерно. Неодноразово займав перші місця на чемпіонатах заводу та міста. Також любив рибалити, захоплювався автомобілями, вмів усе власноруч полагодити.

З початком повномасштабної війни чоловік займався волонтерством і був донором. Як керівник на підприємстві, мав військову бронь і міг не йти на фронт. Однак, уже в травні приєднався до лав Збройних сил України. Служив у 60-й окремій механізованій бригаді. Виконував різні бойові завдання. Був у взводі зачистки звільнених територій Херсонщини, захищав рідне місто на південних кордонах. На початку грудня був переведений на посаду старшого офіцера мінометної батареї в/ч А0414 та відправлений під Бахмут на Донеччину.

«Я дякую мамі і татові (Царство небесне татові), що в моєму житті був старший брат, надія, підтримка, опора... Я щаслива, бо в моєму житті був СПРАВЖНІЙ ЧОЛОВІК… Олежик, братику мій, моє серденько... Ось і скінчилися твоя війна... Тепер вже не боляче… У жодній мові світу не існує слів, щоби виразити той біль, відчай та страждання, що зараз ми відчуваємо… Мама, твої два сина, усі рідні, колеги , друзі, знайомі. Спочивай з миром… Тепер і я пишу: Герої не вмирають! Слава Україні! Героям слава!» – написала сестра загиблого Наталя.

«Олег назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав і любив. Добрий, розумний, талановитий, щедрий, надійний, сміливий, порядний, щирий, справедливий, людяний, харизматичний, винятковий, майстер на всі руки. Люблячий батько, чуйний товариш. Любив свою рідну землю та людей. Дякую, що був поруч майже 30 років, підтримував і допомагав, був опорою в житті. Світла пам‘ять та шана Герою!» – розповіла колишня дружина офіцера Олена.

«Він був справедливим та авторитетним керівником. Ми знали його як висококласного спеціаліста в своїй справі. Поза роботою він був з тих людей, яких називають душею компанії. Олег Михайлович часто організовував виїзди з колегами на рибалку, туристичні поїздки в цікаві міста нашої країни. А ще він був добрим батьком, який багато уваги приділяв двом своїм синам, прагнув виховувати їх справжніми чоловіками, пишався їхніми успіхами в навчанні. Саме заради майбутнього своїх дітей, як говорив сам Олег Михайлович, він пішов добровольцем на фронт. Олег Михайлович завжди справляв враження своєю розсудливістю, вмінням приймати виважені рішення, прорахувавши все, як то кажуть, на сто кроків уперед. Тому дуже важко повірити у те, що він міг загинути», – розповіли колеги загиблого.

Поховали Олега у рідному місті.

Вдома на захисника чекали мама, сестра, двоє синів і племінниця.