Головний сержант Олександр Бабець, позивний Бар, поліг під час виконання службових обов'язків 10 жовтня 2023 року біля села Первомайське, що на Донеччині. Внаслідок ворожого артилерійського обстрілу отримав смертельні осколкові поранення грудної клітки. Захиснику було 50 років.

Олександр Миколайович народився в селищі Софіївка Дніпропетровської області. Після школи навчався в Дніпропетровському технікумі за професією електрика-монтера. У 1992-1994 рр. проходив строкову службу за фахом звʼязківця у місті Броди на Львівщині, там отримав звання молодшого сержанта. Згодом одружився, жив із сімʼєю в селищі Немішаєве Київської області. В мирному житті працював у місті Припʼять на ДСП «ЦППРВ» – комплекс виробництв «Вектор». В юності колекціонував марки, а з 2014 року почав «жити» війною.

У 2016-му Олександр поповнив лави 11-го батальйону «Київська Русь», що в складі 59-ї окремої мотопіхотної бригади імені Якова Гандзюка. До 2021 року брав участь в АТО/ООС, захищав та боровся за територіальну цілісність Луганської та Донецької області, воював за Попасну, Широкине, Світлодарськ, Сєвєродонецьк, Соледар. У 2017 році отримав перше осколкове поранення та контузію. Після реабілітації знову повернувся на фронт. Чоловік мав позивний «Бар», що було скороченням від слова Barrett (американська снайперська гвинтівка).

У вересні 2021-го Олександр був демобілізований і повернувся до мирного життя, яке тривало до повномасштабного вторгнення. 25 лютого 2022 року він знову взяв до рук зброю та вирушив на фронт. Спочатку потрапив на Київщину, де з такими ж добровольцями-партизанами боронив Бучу та Ірпінь, аж допоки туди не зайшли ЗСУ. 18 березня Олександр приєднався до 59-ї окремої мотопіхотної бригади. Був головним сержантом механізованої роти. Брав участь у боях на Миколаївщині, Херсонщині й Донеччині. Під час звільнення Херсона був двічі поранений, після чого все одно вертався на фронт. 1 грудня 2022 року потрапив у Донецьку область, де згодом і прийняв свій останній бій.

За гідну службу Олександр був нагороджений нагрудними знаками: «Золотий хрест», «За зразкову службу», «Знак пошани», «За взірцевість у військовій службі» ІІІ ступеня, «Хрест Військова честь».

«Тато був неймовірним у всьому. Немає в світі таких слів, якими можна було б описати і виразити нашу любов до нього. Він був, є і назавжди залишиться прикладом хорошої людини. Дуже важко вчитися жити без нього, а ще важче прийняти це. Це не сум. Це особиста трагедія», – розповіла донька полеглого воїна Анастасія.

Поховали Героя на кладовищі №3 в селі Микуличі на Київщині.

В Олександра залишилася дружина, син і донька.