22-річний старший солдат Олександр Боровський, позивний Шторм, загинув 28 серпня 2023 року на території Серебрянського лісництва, що поблизу міста Кремінна Луганської області. Разом зі своїм командиром та побратимами вирушив рятувати трьох поранених хлопців. Повертаючись, вони не добігли до окопу 20 метрів. Поряд із Олександром розірвався снаряд. Він отримав смертельне поранення уламком в шию. Товариші вистрибнули з окопу рятувати вже його. Почали надавати допомогу, але поранення не давало шансу на життя. Він помер за 60 секунд.

Олександр – уродженець селища Драбів Черкаської області. Після закінчення 9 класу вступив до фахового коледжу Міжнародного наукового-технічного університету імені академіка Ю.Бугая на спеціальність «Фізична культура і спорт». Жив у гуртожитку. Коли зʼявлявся вільний час, шукав підробіток, щоб мати кишенькові кошти й цим допомогти бабусі оплачувати навчання. Був у захваті від предмета історії. Особливо любив історію України, стародавнього світу та історію війн. У вільний час любив читати історичні книги, цікавився військовою тактикою і стратегією. Мріяв якнайшвидше стати дорослим, щоб пройти строкову службу. Хотів пройти відбір в «Азов». Любив спорт, займався карате та футболом. Відвідував гурток моделювання.

Під час повномасштабної війни мрія хлопця здійснилася – він потрапив до «Азова», який став 12-ою бригадою спеціального призначення НГУ. Олександр воював на посаді навідника-оператора. Молодий боєць проявив себе як справжній та надійний воїн, чим заслужив повагу побратимів.

«Сашуня народився передчасно. Він був малесенький і дуже кволий, його вага була трохи більша за буханець хліба. Шансів на життя йому практично не давали. Але він з усіх сил боровся та переміг. Коли йому було 3 місяці, смертельною хворобою захворіла його мама Вікторія, тож всі турботи про Сашу та його виховання взяла на себе його бабуся Ніна, мама Вікторії. Коли йому виповнилося 9 місяців, мама померла. Саша залишився з бабусею. Бабуся повністю замінила Саші маму, огорнула його своєю турботою та любовʼю. З раннього дитинства він був дуже спокійним хлопчиком, завжди посміхався, рідко плакав. Саша ріс слухняним, чуйним і добрим. Він був нашою душею, нашим маленьким Рижиком. Ми всі намагалися зробити так, щоб він не відчував відсутність мами й тата… Його не можна було не любити, бо він любив всіх і до всіх щиро тягнувся. Дуже близький був із братом Владиславом та сестрою Каріною, він безмежно їх любив, і завжди був з ними на звʼязку. Дуже пишався шевроном «Азов»… Мріяв, будував плани на майбутнє… Але не склалося їх втілити в життя… Бо життя його виявилось дуже коротким… Він так важко, в муках, прийшов у цей світ, і в муках цей світ залишив… Він – наш Герой, наша гордість! Він – наш неймовірний біль, наша вічна туга і наша печаль… Разом із Сашунею пішла у вічність одна з гілок нашого роду. Він не встиг залишити нам свого продовження, не залишив частинки себе…» – розповіла рідна тітка полеглого воїна Інна Рудченко.

Поховали Олександра в рідному селищі на Бакаївському цвинтарі.

У воїна залишилися бабуся, дві тітки, двоюрідні сестри та двоюрідний брат, який теж боронить Україну в лавах ЗСУ.