Штаб-сержант Олександр Каменчук, позивний Каспер, загинув 28 листопада 2023 року в районі села Іванівка Куп’янського району Харківщини. При виконанні бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу. Герою було 46 років.

Олександр народився в селі Червона Волока Житомирської області. Навчався у Бердичівській школі прапорщиків. У 1998-2004 роках проходив військову службу в ЗСУ в селищі Вовковинці на посаді начальника сховища з ремонту та зберігання топографічної техніки та майна. Після скорочення частини працював трактористом-комбайнером, на будівництві та заводі. Його хобі було робити з підручних матеріалів витвори мистецтва. Любив будівельну справу, обожнював грати у футбол і багато жартувати.

У 2014 році чоловік пішов добровольцем в АТО. Воював у складі 53-ї окремої механізованої бригади ЗСУ. Під час повномасштабного вторгнення знову став у стрій. Служив у 10-ій окремій гірсько-штурмовій бригаді «Едельвейс» ЗСУ. Обіймав посаду командира бойової машини-командира відділення в 108-му окремому батальйоні. У травні в районі селища Спірне під Бахмутом Донецької області врятував п’ятьох побратимів, вивівши їх з поля бою, проте сам був важко поранений. Переніс операцію, пройшов реабілітацію та в серпні повернувся до побратимів. Військовий був нагороджений відзнакою «За поранення» (важке) і медаллю «Захиснику Вітчизни».

«Тато воював на найгарячіших напрямках фронту. Його завзяття, міцний, надійний характер, бойовий досвід, людські та професійні якості високо цінували і командири, і побратими. Він вміло володів вогнепальною зброєю і завжди рвався йти першим. Тато не боявся нічого, завжди був для нашої сім’ї героєм і надійною опорою. Він завжди заряджав оточуючих спокоєм і вірою в те, що неодмінно все буде добре. Своїм друзям та рідним весь час говорив: «Хто, як не ми?». Він був людиною слова, любив свою Батьківщину і завжди позитивно ставився до життя. Він був чудовим татом, чоловіком, сином і другом. Особисто для мене він є прикладом справжнього чоловіка, вірного друга і хороброго воїна з великим серцем. Кажуть, людина живе, поки її пам’ятають, а, отже, тато буде жити вічно. Нам його дуже не вистачає…» – розповів Андрій Каменчук.

Олександра поховали в рідному селі.

У нього залишилися мама, молодший брат, дружина і син.