39-річний десантник Олександр Пчеловський із позивним Пчола загинув 6 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Долина на Донеччині.

Олександр народився у сім'ї газовиків у селі Безпечна Житомирської області. Навчався у Немирівському будівельному технікумі. Вищу освіту здобув у Київському національному університеті будівництва і архітектури, в Інституті післядипломної освіти. Працював в управлінні експлуатації газового постачання міста Чуднів, а згодом – міста Любар. Займався сільським господарством, був добрим господарем, найкращим чоловіком та батьком двох дітей.

У 2015-му брав участь в АТО у складі 13-го окремого десантно-штурмового батальйону 95-ї бригади. За той період Олександр нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції». За рік захисник повернувся до цивільного життя.

Коли почалася повномасштабна війна, Олександр працював за кордоном. Однак 26 лютого 2022 року повернувся на Батьківщину й одразу поїхав до рідної 95-ї бригади. Разом із побратимами Пчола знову вирушив захищати Україну від російських окупантів. За штатом він був водієм, але виконував обов'язки командира відділення.

У березні отримав поранення поблизу селища Макарів на Київщині. Після лікування повернувся до своїх побратимів, які тоді вже обороняли Ізюмсько-Слов'янський напрям. У квітні знову потрапив у госпіталь – цього разу з контузією. У червні Пчола знову отримав поранення. Але щоразу він повертався до своїх побратимів, бо вони стали його другою родиною.

6 серпня 2022 року бійці його відділення виконували бойове завдання поблизу села Долина на Донеччині. У ближньому бою Олександр отримав важкі поранення із вогнепальної зброї. Побратими намагалися швидко його евакуювати, але, життя Олександра не вдалося врятувати.

«Він був наймолодшим серед нас трьох. Був найкращим, відповідальним, справедливим, добрим, веселим, справжнім другом. А головне – справжнім патріотом, щирим українцем, який не боявся дивитись в обличчя ворогу», – розповіла про Олександра старша сестра Світлана.

«Його знають і поважають багато людей, його побратими сказали, що такого товариша, як він, не знайдеш… Я пишаюсь тим, що так багато людей знають його як прекрасну людину і запам'ятають його як Героя! Папа ніколи не розказував нічого, щоб ми не хвилювались і завжди більше розпитував про нас, як там вдома. Сварився на мене за те, що не бережу здоров'я і переживав щоб все було нормально… Пап... Чого зараз? Через те, що ти хотів дати нам все найкраще, тебе майже не було вдома... Нам тебе було мало, а тепер... А як тепер? Вибач, що ми рідко казали тобі, що любимо, але ж ти і так знаєш…» – написала донька Олександра.

Поховали захисника у місті Чуднові Житомирської області на новому кладовищі, започаткувавши Алею Слави.

В Олександра залишилися брат Андрій, сестра Світлана, дружина Наталія, син Миколка і донька Олександра.