Старший солдат Олександр Підборіжний, позивний Хорт, помер 8 вересня 2022 року в Дніпровському шпиталі. За два дні до того отримав важкі поранення внаслідок атаки російських дронів-камікадзе, виконуючи бойове завдання біля села Тетянівка на Донеччині. Захиснику було 27 років.

Олександр родом з міста Олешки Херсонської області. Жив у місті Переяслав на Київщині. Навчався в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальністю «Політологія». З 2014 року був військовослужбовцем батальйону оперативного призначення Нацгвардії імені генерал-майора Кульчицького. Пізніше перевівся до 36-ої окремої бригади морської піхоти імені контрадмірала Михайла Білинського. Згодом звільнився з армії і повернувся додому. Працював охоронником у банку, був майстром спортивного масажу у приватному салоні Переяслава, тренував дітей карате, входив до Федерації ножового бою України. Захоплювався історією.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Олександр повернувся до війська. Був розвідником групи батальйону оперативного призначення НГУ імені генерал-майора Кульчицького. Брав участь в обороні Київщини й Донеччини.

«У свій 27-ий день народження він розбудив мене десь о 4:00. Сказав, що гуляв і знайшов покинутих кошенят. Нагодував молоком, зробив їм в коробці ліжечко і почав шукати, куди їх подіти (о 4:00 ранку!), бо за кілька годин мав їхати по собаку. Мовляв, не вживуться. І це лише одна історія про те, яким був мій друг Олександр – неймовірно шаленим й готовим 24/7 запобігти, врятувати, допомогти. Пригадую, як він чекав своїх 18-ти, аби піти захищати Україну – твердо вирішив, готувався, змінив безтурботне студентство на буремний поступ у лавах Кульчицького, став наймолодшим учасником АТО з Херсонщини. З 2014-го Саша боровся з зовнішнім ворогом, боровся проти внутрішніх траблів системи. Його життя було сповнене пригод і вилазок, військова справа була філософією його життя. Військо справді було його ремеслом і за 9,5 років, які я його знав, ні на мить не уявляв його в чомусь іншому. Він безстрашно йшов у саме пекло. Під час його останнього приїзду ми багато говорили про плани після війни, про майбутнє – планів було багато. В останній розмові говорили якось легко – переважно про хороше і про дівчат. Було в мене якесь дивне відчуття прощання, але тоді для нього не було підстав. «Прилетів дрон-камікадзе. Дім вщент, а я лише бороду і брови спалив. Легка контузія». За кілька днів подібний випадок обійшовся важким пораненням. У шпиталь приїхав стабільний, але так і не вийшов з коми… » – розповів друг полеглого воїна Максим.

Посмертно нацгвардійця нагородили медаллю «За військову службу Україні».

Поховали Олександра на Підварському кладовищі у Переяславі.

У воїна залишилися батьки, брат із сім'єю, рідні, багато друзів і побратимів, яким його дуже не вистачає.