Старший солдат Олександр Шкурат на псевдо Кок поліг 4 жовтня 2024 року при виконанні бойового завдання поблизу села Новоолександрівка Покровського району Донеччини. Окупанти обстріляли позиції захисників скидами з дронів. Захиснику було 37 років.

Олександр народився і жив у місті Одеса. Закінчив Одеське вище професійне училище торгівлі та технології харчування, де здобув фах кухаря 5-го розряду. Все життя любив готувати. За словами рідних, його страви були неймовірно смачними. Вмів з будь-якого складу продуктів зробити ось дуже смачне, особливо підходив до приготування шашлику, адже біля мангалу він відпочивав душею. Майже 10 років працював у магазині «Антрекот», а останнє місце роботи – ресторан «Дача» Савви Лібкіна.

З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік, працюючи кухарем, приїжджав на роботу раніше та їхав додому пізніше, щоб встигнути окрім своєї праці, приготувати їжу захисникам у місті. Знав, що треба допомагати тим, чим можеш. Згодом долучився і сам до ЗСУ. Служив за своїм фахом кухаря у 59-ій окремій мотопіхотній бригаді. Згодом його відправили на передову.

«Сашко мав золоті руки. Ним завжди всі пишалися. Він – найкращий. Кухня, приготування їжі та різноманітних страв – це була його стихія. Дуже смачно. І не мало значення, на скільки осіб готувати: чи то його сім'я, чи це бенкет на роботі, чи то понад 240 наших захисників, яких він годував кожен день, перебуваючи на війні. З кухні його забрали на 0 позицію, де там їх накрили скидами. Ця дуже неочікувана звістка про його загибель підкосила, земля пішла з-під ніг. Досі не можу в це повірити і прийняти це страшне... 13 років щасливого життя пліч-о-пліч і вмить все зруйнувалось! Він так хотів перемоги! Він так хотів своїм дівчаткам мирного неба! Мужній та хоробрий з великим серцем, чуйний мій рідненький чоловічок, віддав найцінніше. Наш Герой! Найкращий коханий чоловік і найкращий татко! Ми дуже сумуємо і нам його не вистачає. Наше життя розділила ця клята війна на до та після. А без нього немає життя, все чорно-біле і тільки біль, сум та сльози. Я би все віддала, тільки би він приїхав додому живий! Пишаюсь ним, дуже сумую, кохаю та все одно чекаю на нього!» – поділилася дружина полеглого бійця Тетяна.

Поховали Олександра на військовій ділянці Алеї Героїв Західного кладовища рідної Одеси.

Вдома на нього чекали дружина та дві доньки.