32-річний солдат Олександр Сидорчук на псевдо Сидор загинув 7 лютого 2023 року поблизу села Іванівське, що на Донеччині. За день до цього виїхав з побратимами на позицію, через добу мались повернутися, але зв'язок з ними зник. Відтоді боєць вважався зниклим безвісти. Лише наприкінці року результати ДНК підтвердили загибель захисника.

Олександр народився в селі Кам'яне-Случанське Рівненської області. У 2006 році закінчив там загальноосвітню школу l-ll ст. Потім вступив у Сарненське вище професійне училище №22, де здобув професію тракториста, машиніста бульдозера, машиніста екскаватора одноковшового. Пройшов строкову військову службу. Майже весь час працював на Селищанському гранітному кар'єрі водієм. Останнє місце роботи – ТОВ «Вирівський гранітний кар'єр», де був машиністом екскаватора. Цікавився історією України, любив читати книги та переглядати фільми. Вільний час здебільшого проводив у колі сім'ї.

19 червня 2022 року Олександр був мобілізований до лав Збройних Сил України. Пройшов навчання. З серпня служив у 80-ій окремій десантно-штурмовій бригаді. Обіймав посаду водія-машиніста екскаватора інженерно-позиційного відділення зенітного ракетно-артилерійського взводу роти охорони батальйону логістики. Брав участь у бойових діях на Харківському та Донецькому напрямках.

«Мій чоловік був найкращим татусем і люблячим чоловіком. Завжди привітний, життєрадісний. Коханий любив справедливість, ніколи не відмовляв у допомозі. За словами командира та побратимів, Саша був відповідальним і мужнім воїном. Незважаючи на складні ситуації, завжди посміхався та жартував. Неодноразово підставляв своє плече допомоги побратимам і ніколи не скаржився на складнощі. Він не просто мій чоловік, він – гідний син України. Він знав, що таке совість, честь та принциповість. Я знаю, що Саша дуже хотів жити, мав безліч планів та мрій. Коханий хотів, щоб його діти росли у вільній країні під мирним небом, і віддав за це найцінніше – своє життя. Він був найкращим сином, хорошим братом, люблячим батьком для ще таких маленьких діток, коханим чоловіком, вірним другом, надійним побратимом. Назавжди у наших серцях. Ми з дітками дуже пишаємося нашим Героєм. Він – наша опора, яка оберігає нас з неба. Дуже любимо і сильно сумуємо за ним», – написала Юлія Сидорчук.

Посмертно воїна нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали десантника 26 січня 2024 року в селі Селище Рівненської області, де він жив із родиною.

Вдома на Олександра чекали батьки, сестри, дружина і двоє дітей.