Молодший сержант Олександр Загинайченко, позивний Санич, загинув 7 квітня 2022 року, обороняючи місто Вугледар на Донеччині. Близько 5 ранку в районі села Микільське ворог здійснив спробу танкового наступу на позиції українських оборонців. Розпочався бій. Через 4 години невдалих спроб окупанти почали відступати, прикриваючись танками. Снаряди влучили в позицію, де перебували троє друзів: Олександр Загинайченко, Віталій Козка та Олег Хлівний. Усі вони загинули. У травні Олександру мало виповнитися 50 років.

Олександр народився і жив у Миколаєві. Здобув середню освіту. Більше 20 років прослужив у пожежних частинах рідного міста. У 2014 році брав участь в АТО на Донбасі. Потім повернувся на службу в МНС. Останнім місцем роботи був Державний воєнізований гірничорятувальний загін ДСНС України. У вільний час любив рибалити, зустрічатися з друзями, їздити на природу.

24 лютого 2022 року чоловік знову пішов до військкомату, прагнучи захистити рідну країну. Спочатку потрапив до 36-ої окремої бригади морської піхоти ЗСУ, потім – до 53-ої окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Обійняв посаду командира мотопіхотного відділення та знову вирушив на Донбас.

«Запобігти – врятувати – допомогти» – гасло служби МНС, за цим принципом жив і Сашенька. Коли розпочався Майдан, напружено спостерігав за подіями. У березні 2014 таки витиснув з військкомату повістку і був невимовно щасливий з того. Далі були Харків – Дебальцеве – Попасна – Врубівка. Тоді найбажанішими словами були: «Все добре, без втрат». А найбільш мотивуючими для мене: «Зрозумій, у мене тут зовсім діти, що я скажу їхнім мамам». Пишався тим, що всі повернулись додому живими. Знову мирний Миколаїв. Повернувся на службу до одного з підрозділів МНС. Знову улюблена риболовля, посиденьки з друзями, поїздки в ліс, на море. Сашенька не відмовляв у допомозі, був гарним братом, другом, душею компанії. Збирався будувати будинок, жити мирним, повним життям, подорожувати. Там, попереду, було ще так багато цікавого і того, чого ще не бачив. І ось жахливий ранок 24.02.2022. Без вагань, добровільно пішов до військкомату. Друзі з часів АТО уже чекали, бо є така професія – захищати Батьківщину, бо справжні чоловіки. Слів «Все добре, без втрат» вже не було. Потрапили в оточення… вийшли. Хлопці довіряли і покладалися на Санича, а він дбав про них. Справедливий, сильний, вільний і нескорений, жорстокий і добрий, дотепний і турботливий. Таким ми і будемо пам’ятати Санича», – розповіла дружина загиблого Тетяна.

Посмертно Олександр нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали захисника на Корабельному кладовищі у рідному Миколаєві поруч із двома друзями.

Вдома на нього чекали брат і дружина.