56-річний солдат Олександр Зубар помер у Рівненській лікарні 7 жовтня 2022 року. За три місяці до цього, 3 липня, отримав мінно-вибухові та опікові травми під час виконання службових завдань в районі села Верхньокам’янське на Донеччині.

Олександр Олексійович народився в селі Бутове Луганської області. Навчався у Бутівській середній школі. Після закінчення 8 класу продовжив навчання в Старобільському СПТУ № 93, де здобув професію газоелектрозварювальника, сантехніка. У 1984-1986 роках проходив строкову службу. Після демобілізації працював на Луганському об’єднанні «Вторчермет» у місті Старобільську. Любив землеробство, вирощував овочеві та зернові культури. Був палким патріотом. Входив до організації «Схід і Захід разом».

На початку російсько-української війни 2014 року чоловік став на захист України. Спочатку вступив до Старобільської самооборони, а згодом – до батальону «Айдар». Брав участь у звільненні селища Новоайдар та міста Щастя Луганської області, боронив позиції біля міста Золоте. У 2015 році був нагороджений пам’ятною медаллю «За оборону Щастя», медаллю за участь в АТО та нагрудним знаком батальону «Айдар».

З початком повномасштабного вторгнення Олександр повернувся у стрій. У перші дні приєднався до Старобільської ТРО. Служив у 119-му батальйоні 111-окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Разом з побратимами боронив Донеччину й рідну Луганщину від російських окупантів.

«Тато був справедливий, завжди відстоював правду і захищав тих, хто був правий. Дуже добра і світла людина, міг віддати своє задля добра інших. Ніколи не жалівся на щось – у нього все завжди було добре, що б не сталося», – розповіла донька загиблого Маргарита.

Поховали Олександра в місті Рівному на Алеї Слави кладовища «Нове».

Захисник нагороджений медаллю «За жертовність і любов до України» від Православної Церкви України. А в 2023 році Герою присвоєно звання «Почесний громадянин міста Рівного».

В Олександра залишилися дружина, донька, син, а також інші рідні, друзі та побратими.