Лейтенант Павло Чумак, позивний Шериф, загинув у рідному Маріуполі Донецької області 11 березня 2022 року. Разом зі своїми побратимами моряками-прикордонниками виконував завдання із недопущення прориву російських окупаційних військ та техніки в місто. Робити це доводилося під щільним вогнем артилерійських та авіаційних ударів. Під час одного з таких обстрілів воїн отримав поранення, несумісні із життям. Йому було 30 років.

Павло народився в Маріуполі. Там закінчив девʼять класів школи й вступив у місцеве професійно-технічне училище. А вже за декілька років пішов на строкову службу в армію. Повернувшись, працював у поліції. Заочно здобув освіту за спеціальністю «Право» у Харківському національному університеті внутрішніх справ.

Під час навчання в університеті вирішив вступити у 23-й загін морської охорони Державної прикордонної служби України. Спочатку був молодшим інспектором відділу спеціальних дій, згодом займався адміністративно-юрисдикційною діяльністю.

У вільний від служби час Павло любив читати, подорожувати разом зі своєю сімʼєю: дружиною та двома дітками Андрійком та Алісою. Не забував і про доньку від попереднього шлюбу Кіру. А ще чоловік мріяв про власне авто і зміг втілити цю мрію за рік до повномасштабного вторгнення.

«Він був дуже хорошим, відповідальним чоловіком і татом. На нього завжди можна було покластися, – говорить Анна Чумак, дружина воїна. – Паша дуже любив нашого синочка, а коли народилася ще й донечка, то його щастю не було меж. Він вже давно мріям про донечку, яка була б схожою на мене. Певно, сильно кохав».

З перших днів повномасштабного вторгнення Павло захищав рідний Маріуполь. Був одним із перших, хто поїхав на позиції на підступах до міста. Попри важку ситуацію, він встигав потурбуватися і про свою сімʼю: привозив їм їжу, воду, суміш та підгузки для донечки. 9 березня перевіз родину з холодного підвалу в міське бомбосховище, де ще було опалення, електроенергія та вода. Тоді сімʼя не знала, що бачиться востаннє.

15 березня дружина захисника разом з дітьми виїздила з Маріуполя. Поблизу Бердянська у них зʼявився звʼязок і тільки тоді Анна дізналася від знайомих, що Павла більше немає.

У чоловіка залишилися кохана дружина, двоє неповнолітніх дітей від другого шлюбу і донька – від першого.

Посмертно Павлу Чумаку присвоїли звання «лейтенант», а також нагородили орденом «За мужність» III ступеня.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.