34-річний солдат Петро Юсип, позивний Ковбой, загинув 19 серпня 2023 року в районі селища Урожайне на Донеччині. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок мінометного обстрілу.

Петро Іванович народився в селі Кальна Івано-Франківської області. Закінчив Стрийське вище художнє професійне училище №16, де отримав фах виробника художніх виробів з дерева; верстатника деревообробних верстатів. Захоплювався літературою, ходив у походи, любив природу й обожнював фотографувати краєвиди. Тренувався на скеледромах це було його хобі. Певний час працював за професією. Майстрував меблі та художні вироби з дерева. Згодом опанував професію фасадника, працював на будівництві в Києві. Він завжди прагнув чогось нового, тому не стояв на місці, освоював нове, розвивався та вдосконалював набуті навички. Якийсь час працював в Чехії на заводі, а згодом влаштувався далекобійником у Польщі.

З початком повномасштабної війни, 4 березня 2022 року, добровольцем пішов захищати Батьківщину. Був зарахований водієм до 710-ої бригади охорони Держспецтрансслужби МОУ. Пройшов вишкіл та отримав спеціальності водія-стрільця, снайпера 2-ї категорії. В квітні 2023 року долучився до бойового підрозділу 1-го штурмового відділення 2-го штурмового взводу штурмової роти 710 БрО.

«Під час проходження служби в штурмовій роті Петро проявив себе як справжній Герой, справжній українець, якого гідно виховала родина! Як тільки ми заїхали в Донецьку область, прийшов наказ штурмувати ворожу посадку. Він впевнено виконував усі накази, сміливо йшов у бій, поводив себе як справжній воїн! Петро був завжди добрим, справедливим і працелюбним. Він був нашим перукарем, стриг усю роту, побратими з радістю йшли до нього, він нікому не відмовляв. Останній раз, коли ми були з ним на позиції, я отримав поранення. Петро старався якнайшвидше зв’язатися з командним пунктом, щоб забезпечити евакуацію, хоча в цей час продовжувався штурм наших позицій і потрібно було ще встигати завдавати відповідь окупантам! Він був сміливим і впевненим у собі Героєм!», – зазначив командир відділення з позивним Бетер.

«Петро був чудовою людиною, хорошим другом, прекрасним сином і найкращим братом. Нам його дуже не вистачає, разом з ним кожен із нас втратив частинку себе. Він мав добре почуття гумору та багато друзів, був чуйним, добрим, щирим та працьовитим. Любив життя і мав багато планів. Будував свій дім, де планував створити сім’ю. Однак всі його плани і сподівання зруйнувала війна…» – розповідають рідні Героя.

Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня та медаллю «Лицар бойового чину».

Поховали воїна в рідному селі.

У Петра залишилися мама, брати та сестри, для яких ця втрата стала непоправною.