Старший матрос Роман Букало загинув 17 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання із визволення острова Великий Потьомкінський на Херсонщині. 29 грудня захиснику виповнитися 28 років.

Роман народився у місті Камінь-Каширський Волинської області. Після школи вступив у місцеве училище, здобув фах маляра-штукатура. Вів здоровий спосіб життя: заняття в спортзалі, пробіжки, здорове харчування, шкідливі звички – табу. Любив подорожувати. Ще юнаком почав цікавитися медициною. Добре знався на зброї, хотів спробувати себе в ролі військового.

У 2013 році Роман підписав контракт і вступив на військову службу. Це було саме те, що йому подобалось. Саме тому Роман планував пов’язати своє життя з армією і стати висококваліфікованих військовим. А через пів року почалася російсько-українська війна. 19-річний Роман вирушив на війну. У складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади обороняв Луганщину, пройшов багато запеклих боїв на Донбасі.

2017-го Роман звільнився з армії і спробував знайти себе у цивільному житті. Працював у Луцьку та Києві, потім поїхав в Німеччину. У перервах між роботою подорожував, завершив заочне навчання в університеті, куди вступив ще під час АТО.

Коли почалося повномасштабне вторгнення, Роман був у Німеччині. Відразу повернувся в Україну, щоб стати на захист рідного краю. І вже за кілька днів у складі добровольчого українського корпусу «Правий сектор» обороняв Київ, потім охороняв аеропорт у Жулянах. Далі успішно пройшов відбір і підготовку до лав Сил спеціальних операцій ЗСУ. Служив у 73-му морському центрі ССО.

«Його доброта, позитив, жертовність не мала меж. Всі пам’ятають Романа світлим, добрим, завжди усміхненим хлопцем. Ще зі школи допомагав усім, кому міг, ставав на захист тих, кого кривдили. Був товариським, комунікабельним і цікавим співрозмовником. Легко міг знайти спільну мову і з однолітками, і з дітьми чи старшими людьми. Ніколи не скаржився, завжди говорив, що все добре, навіть коли навкруги було пекло і загрожувала смертельна небезпека. У Луганському аеропорту він прощався з життям щодня, а рідним казав, що їсть абрикоси в Ізюмі. Роман завжди переживав за почуття інших, а не за себе. Так сталось і цього разу - він покинув комфорт, роботу, гроші, безпеку, яку давала йому Німеччина, і пожертвувавши всім, приїхав в Україну, щоб відправитись на фронт. Після жахіть, які пережив в АТО, Рома добре знав, що таке війна. Але він не міг інакше! Врешті-решт, він віддав найцінніше – своє молоде життя», – розповіла двоюрідна сестра Уляна.

«Він мав прожити довге життя, реалізувати свої мрії, плани й просто радіти кожній миті. Рома завжди був собою, відповідальним, совісним, справжнім і дуже добрим. Йому ніколи не були байдужими проблеми друзів, рідних. Вмів підтримати, подарувати енергію радості і впевненості, що все буде добре. Таких світлих людей, як Роман, не забувають. Вірою і правдою він боронив наш спокій, нехай пам’ять про Рому живе вічно», – зазначив товариш Сергій.

Поховали воїна у рідному місті.

У Романа залишилися бабуся, батьки і кохана.