Старший сержант Роман Федорчак на псевдо Старшина загинув 7 лютого 2024 року поблизу села Іванівське на Донеччині. Виконуючи службові обов'язки, отримав смертельні поранення внаслідок численних скидів з ворожих дронів. Захиснику було 30 років.

Роман – уродженець села Грабовець Івано-Франківської області. Зростав у багатодітній сім'ї, де був найстаршим сином. Змалку відзначався сміливістю, добротою, справедливістю та мужністю. Його близькі згадують про нього з теплом і вдячністю. Здобув середню освіту. У 2017 році проходив навчання в зоні АТО. Потім працював електромонтером на підприємстві ТОВ «СМЕК».

Після початку повномасштабного вторгнення, 19 березня 2022 року, Роман без вагань приєднався до лав захисників. Спочатку перебував на блокпості у Хмельницькій області, охороняючи міст. Через рік підписав контракт для участі в бойових діях на передовій. Службу проходив у 710-ій бригаді охорони Державної спеціальної служби транспорту. Обіймав посаду головного сержанта, командира відділення вогневого ураження штурмового взводу штурмової роти. З червня 2023 року виконував бойові завдання у селищі Урожайне Донецької області.

У грудні 2023 року, під час ротації, Роман одружився та переїхав до села Волосів Надвірнянського району.

З 24 січня 2024-го виконував бойові завдання біля Іванівського під Бахмутом, де і загинув.

За гідну службу військовий був нагороджений відзнакою Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», медалями «Хрест ДССТ», «Незламним Героям російсько-української війни» та орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

«Ти був не тільки коханим чоловіком, а й моєю камʼяною стіною, моїм оберегом, найкращим другом, справжнім надійним чоловіком, ти замінив мені всіх, але тебе ніхто не може замінити! Всі, хто знали Романа особисто, погодяться, що він був завжди справедливим, щирим, надійним і цікавим, за це та багато іншого його всі так любили, поважали і тягнулися до нього», – написала дружина загиблого Христина.

«Мій син Роман пішов в армію добровольцем, гідно і чесно виконував свій обовʼязок військовій присязі. Я завжди говорила йому: «Сину, бережи себе», а він відповідав: «Мамо, не хвилюйся, все буде добре, я живучий». Наш Роман не зупинився б. Він завжди казав: «Я буду стояти і захищати свою країну до останнього, тут – мій дім». Він був найкращим братом для своїх братів та сестер. Був відданим другом, хорошою людиною і воїном», – розповіла його мама Марія.

Поховали воїна в селі Волосів на Івано-Франківщині.

У Романа залишились мама, брати, сестри, дружина, інші рідні, друзі та побратими.