Молодший сержант Роман Царевич на псевдо Цар помер 14 вересня 2024 року в Сумській лікарні внаслідок поранень, які отримав під час спецоперації в Курській області РФ. Він підірвався на ворожій міні. Воїну було 27 років.

Роман народився в селі Завадів Львівської області. Зі шкільних років займався футболом. Після школи навчався у Дрогобицькому фаховому коледжі нафти й газу. Потім отримав диплом бакалавра-економіста в Івано-Франківському національному технічному університеті нафти й газу. Пройшов строкову військову службу. У 2016 році влаштувався на «Нову пошту».

У вільний час любив готувати, навчався на онлайн-курсах, по відео блогерів, практикувався вдома. Був активним учасником спортивних заходів, гравцем футбольної команди ФК «Каменяр» села Завадова.

У 2021-му відкрив у власному селі піцерію. Спершу це був зовсім маленький, домашній заклад. Піцайолою був сам Роман, працював на вихідних і після роботи. Продукт був смачний і людям подобався. Поступово кількість замовлень зростала, з’явилися помічники, і вже йшлось про те, щоб офіційно зареєструвати власний бізнес, наймати людей. Та завадила війна. Перший час заклад ще якось тримався, потім Роман його закрив.

З березня 2022-го чоловік пішов захищати Батьківщину. Два роки воював у складі 80 ОДШБр, був артилеристом. Потім їхній батальйон розформували й усіх перевели у 82-гу окрему десантно-штурмову бригаду. Там обіймав посаду командира бойової машини розрахунку взводу реактивної артилерійської батареї. Воював на Миколаївщині, Донеччині, Луганщині та Харківщині. Згодом підрозділ брав участь у спецоперації на Курщині.

У листопаді 2023-го Роман одружився з коханою Соломією. Вони планували відгуляти весілля у 2024 році. Та Роман помер за два тижні до святкування.

«Мій син Роман був добрим, сміливим, надійним, розсудливим і відповідальним, дружнім, з правильними поглядами на життя, неординарним. Прагнув до самореалізації. Був справедливим, мужнім, справжнім сином своєї Батьківщини, який до останнього подиху захищав цілісність її кордонів та відчайдушно боровся в бою разом із побратимами. Мій син віддав своє життя, захищаючи рідну землю від ворога. Його ім'я повинно жити у пам'яті українців як символ відваги, честі й самопожертви заради Батьківщини», – поділилась мама Надія.

«У телефоні Романа ми знайшли відео, де вони з хлопцями перетинають кордон і заїжджають у Курську область. Він був серед перших. Більше місяця працював на території ворога. Одного разу, коли заїздили у посадку, щоб розчистити собі позицію, бійці наїхали на міну. Їх там четверо хлопців було: один загинув на місці, Роман і ще двоє потрапили у лікарню в Сумах з тяжкими травмами… Роман дуже любив життя. На свій телефон він не знімав жахіття війни, він знімав трюки, які виробляє білка, чи оленів, що забігли на позицію... Він мав мрії, плани, був невтомним оптимістом. Казав: «Все буде добре. Я все зроблю, все зароблю, все буде з часом…», – розповів рідний брат Дмитро.

Посмертно артилериста нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали воїна в рідному селі.

Вдома на Романа чекали родина, дружина і друзі.