Капітан Руслан Бестільний, позивний Пілігрім, загинув 1 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання на Херсонщині. Офіцеру був 31 рік.

Руслан народився в Одесі. Дитинство та юність провів у місті Первомайськ, Миколаївської області. Навчався на медика у НМУ ім. Богомольця, але за участь у Революції гідності був відрахований. Після Майдану поїхав на війну у складі 25-го окремого батальйону «Київська Русь». Брав участь в АТО. Згодом вирішив будувати військову кар’єру, тому вступив до Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

Під час повномасштабної війни Руслан командував ротою у 128-й окремій гірсько-штурмовій Закарпатській бригаді. Разом із побратимами боєць боронив Україну від російських окупантів на передовій.

Він любив свою сім'ю і дуже хотів після закінчення війни придбати будинок біля річки, щоб більше бути з рідними. Хотів навчити дітей всьому, що вмів сам, але не встиг.

«Руслан любив чесність та справедливість. Завжди думав про інших, віддавав останнє. Вкладав душу в те що робив, переживав за кожного побратима. Постійно мені повторював "Я собі не пробачу, якщо з хлопцями щось станеться» – розповіла дружина Тетяна.

«Ми познайомились на Майдані, Рус був медиком першої сотні… Зранку 18 лютого Рус бився в Маріїнці, а вже ввечері ми з ним виводили колону медиків з палаючих Профспілок до Михайлівського золотоверхого…» – написав друг Ілля Марінчук.

«Руслан був класним медиком – ми разом надавали допомогу на Майдані, потім він був серед перших добровольців на війні в 25 батальйоні «Київська Русь». Він покинув медицину і пішов вчитись на офіцера, закінчив академію сухопутки. Одружився з чудовою дівчиною, став батьком двох дітей. З 2014 року він був у війську. Це ми з Русланом два тижні тому. Я все ще медик, він командир роти. Коли ми побачились, жалівся на те, що рота сидить на ППД, мовляв, скушно, «а ти все їздиш, а ми сидим». Русік, ти жив і загинув героєм. Помстимося за тебе до останнього ворога», – написала посестра Маша Назарова.

«Люблячий чоловік і батько. Справжній вірний друг. Хороша позитивна людина. Розумний та наполегливий. Мужній, сильний, відданий своїй Батьківщині воїн. Назавжди живий. Назавжди в наших серцях. Герої не вмирають», – зазначила Юлія Сорока.

Поховали офіцера у Первомайську на Миколаївщині.

У Руслана залишилися батьки, брат, дружина і двоє синочків.