Головний сержант Руслан Туровський, позивний Чок, загинув 15 квітня 2022 року на території заводу «Азовсталь» в місті Маріуполь Донецької області від удару ворожої авіації. Воїну було 38 років.

Руслан народився в селі Марʼянівка Житомирської області. Працював будівельником, кур’єром, водієм, комірником. Коли почалася російсько-українська війна, волонтерив. Забезпечував ліками поранених бійців шпиталів у Києві та Ірпені. А в грудні 2014-го пройшов курс молодого бійця і добровольцем вступив до лав «Азову». Брав участь у багатьох військових операціях та боях. Серед них: Павлопіль-Широкинська наступальна операція та бої на Світлодарській дузі.

Під час повномасштабного вторгнення Руслан разом із побратимами боронив Маріуполь.

«Руслан в «Азові» займався евакуацією поранених, підвозив боєприпаси, брав участь у боях. Брали на посаду водія гармати, але в боях їздив на броньовику «Спартан». Чоловік мав численні поранення та контузії. Однак щоразу повертався до побратимів, у стрій. Остання телефонна розмова з ним відбулася наприкінці березня 2022 року. Він говорив з нашою 10-річною дочкою. В цей момент ворог їх почав обстрілювати. Канонаду було чути в слухавці і дитина тоді дуже злякалась. Розплакалася і сказала, що він не повернеться... Надалі між нами були лише переписки. 14 квітня чоловік прислав смс: «Як діти? Не смій повертатися додому до кінця травня. Я дуже втомився, швидше б це все закінчилось». Ми були далеко від дому, не було покриття. Наступного дня написала йому: «Як ти?». Але відповіді так і не отримала. Про загибель чоловіка мені повідомив його побратим, який згодом теж загинув. Офіційно у Руслана було поранення, несумісне з життям. Але доньці снилося, що на нього впав літак. Коли я спілкувалася з командиром, він сказав, що це був авіаційний удар», – розповіла колишня дружина Анна Туровська.

«Ми з Русланом прожили 11 років. Познайомилися у спільних друзів. Через рік одружилися. Виховували сина і дочку. Руслан дуже любив відпочинок на природі. Був життєрадісним. Коли зустрічаю людей, які знали його по Маріуполю, переважно це мами і дружини загиблих, всі дуже тепло про нього відгукуються. Говорять про його безвідмовність, порядність і доброзичливість», – додала Анна.

Посмертно воїн нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У Руслана залишилися дружина, дочка, син і двоє старших братів.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.