Сергій Кандала загинув під час обстрілу Харкова касетними снарядами 27 червня. У цей день у місті обстрілювали кілька районів, від яких 9 людей були вбиті й ще майже 30 – поранені.

На момент початку повномасштабної війни, Сергій Кайдала понад рік працював у швидкій допомозі. До цього, за словами мами Надії, він працював у продовольчій сфері. Але дуже хотів допомагати людям, тому дуже чекав на вакансію у швидкій.

«Спочатку був коронавірус, Сергій розповідав, що допомагає медикам вантажити хворих у машину. Я ще просила його бути обережнішим, це така небезпечна хвороба. Але він завжди відповідав, мовляв, а хто крім мене?», – розповідає мама Сергія.

24 лютого Сергій, як завжди, вийшов на роботу. Він довгий час навіть не міг повернутись додому, адже Харків обстрілювали з першого дня. 27 червня чоловік все ж вдалось дістатись дому:

«Як розповідають, він розмовляв з кимось телефоном і готував чай собі на кухні. Почався обстріл. Один з уламків залетів у квартиру і влучив прямо йому в серце, він загинув миттєво. Напевно, це була касетна бомба, від неї розлітається багато уламків», – розповів його колега Володимир.

Знайомі не змогли додзвонитись Сергію і приїхали до нього додому дізнатися, що сталося. Але було вже пізно.

«Нас із сином він відвіз до іншого району до моїх батьків. Я його просила, щоб він залишився з нами там. Але він відмовився, сказав, що повинен допомагати людям», – згадує дружина загиблого водія Катерина.

У нього залишилася дружина, 18-річний син та літні батьки, для яких він був єдиним сином.

Про Сергія згадує сестра Ірина:

«Нас было двое - брат и сестра, думала доживём до глубокой старости и будем при встречах вспоминать наше детство, бабушкины коржики, походы на ставок, а судьба распорядилась по иному и нужно жить в другой реальности. Царствие небесное, Серёженька. Как же больно осознавать, что тебя нет».

У колективі про Сергія згадують, як про професіонала:

«Відповідальний та сміливий, завдяки своїм особистим та професійним якостям, користувався заслуженою повагою та любов'ю колег».