Солдат Сергій Данильчук загинув 17 лютого 2024 року на позиції в районі села Синьківка, що на Куп’янському напрямку Харківщини. Він потрапив під ворожий мінометний обстріл та отримав смертельні поранення. 31 березня захиснику виповнилося б 33 роки.

Сергій Вікторович народився і виріс у селі Хвощівка Хмельницької області. Був меншим серед трьох братів. Після закінчення школи здобув спеціальність автоелектрика в училищі, згодом – фах механіка у Рівненському технікумі. Цікавився футболом, автомобілями, політикою. Захоплювався історією України. Читав книжки, шукав потрібну інформацію в інтернеті. До армії не потрапив, мав «білий квиток»: погано бачив і сильно заїкався. Тож після навчання старші брати забрали його до себе у Хмельницький, де на той момент жили й працювали. Спочатку хлопець спробував себе на місцевому заводі, а у квітні 2017-го влаштувався у ТОВ «Нова пошта», де пропрацював більше 6 років.

«Я йому не один раз пропонував перейти до себе на роботу, а він відмовлявся. Хоча й у нього графік важкий був – вночі працював, удень спав. Але казав, що йому і робота до вподоби, і компанія хороша зібралася, начальство добре, то й нічого міняти не хотів… Сергій був людиною товариською, мав багато друзів, однак з особистим життям не склалося. З нашими родинами були теплі стосунки, племінників любив і балував, усі разом їздили у село до батьків, на риболовлю», – розповів брат загиблого Іван Данильчук.

На початку повномасштабної війни Сергій пішов у військкомат добровольцем, але його не взяли через стан здоров’я. Проте у серпні 2023 року його таки мобілізували. Потрапив у 10-ту окрему гірсько-штурмову бригаду. Служив на посаді стрільця. Боронив Бахмутський та Куп’янський напрямки. На свої «бойові» хотів купити невеличкий будиночок з садочком у рідному селі.

1 лютого 2024 року отримав відзнаку Головнокомандувача ЗСУ «Золотий Хрест» за те, що врятував побратимів. Група Сергія виконувала завдання і потрапила на мінне поле. Одному хлопцю відірвало ступню, ще двоє було тяжких, та він і сам був контужений, посічений осколками. Але поліз по замінованому полю й витягнув пораненого. Той хлопець вижив. Після контузії Сергій став зовсім погано бачити, і командири хотіли перевести його на інші завдання або в частину в тилу. Чекали результати МРТ, а тим часом вирішили ще раз відправити його на позиції. І це стало його останнім виходом.

Поховали Сергій в рідному селі.

У нього залишилася велика любляча родина.