Солдат Сергій Дейнеко, позивний Зубнік, загинув 20 липня 2023 року в районі села Степове Запорізької області. Під час виконання бойового завдання отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. У вересні захиснику виповнилося б 40 років.

Сергій народився і жив у місті Камінь-Каширський Волинської області. Після закінчення 9-го класу вступив до ВПУ та отримав освіту маляра, муляра, штукатура. Потім закінчив Рокитнівське медичне училище, здобув фах зубного лікаря. Усі студентські роки провів на сцені, адже в шкільні роки навчався у школі мистецтв і мав гарний голос. Викладачі і студенти називали його лагідно «наш Соловейко». Після випуску розпочав кар’єру за здобутою професією в амбулаторії села Великий Обзир. Колегам та пацієнтам він запам'ятався відповідальним, чуйним, доступним і завжди усміхненим спеціалістом. Умів знайти підхід до кожного. Пізніше свою роботу продовжив у селі Гута Боровенська, де здобув неабияку шану і повагу. У вільний час любив збирати гриби й рибалити. За можливості виїздив до лісу і годинами міг гуляти у пошуках грибів, або ж в компанії кумів і друзів проводити час біля водойм в очікуванні, коли ж клюне.

Під час повномасштабної війни чоловік приєднався до лав захисників. Був стрільцем 2-го окремого стрілецького батальйону Збройних Сил України. Спочатку був у роті охороні, а в грудні 2022-го вирушив на передову. Разом із побратимами боронив Запорізьку область.

«Після раптової смерті тата Сергій став опорою для мами, оскільки проживали вони разом. Завжди був усміхнений, позитивний, щирий, щедрий, ніколи не відмовляв на прохання допомогти. Відповідально ставився до роботи, бо й любив справу, якою займався. З особливим трепетом ставився до моїх дітей, бо власних не мав. Навіть перебуваючи на нулі, за найменшої нагоди намагався по відеозвʼязку поспілкуватися з ними. То були теплі розмови про день, школу, друзів, хобі, котів – він хотів знати про все, що відбувалося у їхньому житті, поки сам за тисячі кілометрів тримав оборону. Такі ж розмови були з усіма нами, натомість про свої тяжкі моменти нічого не розказував, намагався вберегти нас від зайвих хвилювань. Вірив, що після перемоги створить свою сімʼю. Ми всі в це вірили, та не судилось», – розповіла рідна сестра загиблого.

Поховали Сергія на Алеї Слави центрального кладовища у рідному місті.

Вдома на нього чекали мама Галина Іванівна, сестра Валентина, рідні та друзі.