Головний сержант Сергій Дяченко на псевдо Технік поліг 26 грудня 2024 року поблизу селища Дворічна, що в Куп’янському районі Харківщини. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення внаслідок підриву автомобіля на ворожій міні. Воїну було 49 років.

Сергій жив у місті Конотоп Сумської області. Здобув фах зварювальника в училищі та працював за професію. Любив готувати смаколики для родини, слухати музику, доглядати за рибками. Захоплювався риболовлею.

З перших днів повномасштабного вторгнення чоловік став на захист своєї країни від російських окупантів. Воював у лавах 117-ої окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду техніка стрілецької роти 151-го окремого батальйону ТРО. Був відзначений медаллю «Ветеран війни».

«Він був доброю і позитивною людиною, завжди приходив на допомогу! Не боявся роботи і любив файно відпочити, наприклад, пограти музику і поспівати, виїхати із родиною на природу, порибалити. Колись батько мені сказав, що музика буде жити вічно, тому не дивно, що я займаюсь музичною творчістю. Не боявся і захищав свою родину та Батьківщину. На початку повномасштабної війни став боротись з ворогом, доєднавшись до територіальної оборони. Був на різних напрямках: Бахмутський, Лиманський та Харківський. Завжди був на позитиві. Бувало навіть, що їздив на еваку забирати хлопців, коли це взагалі не було його обов’язком. Він був гарним побратимом, другом, батьком, чоловіком та братом. Я, як його син, теж військовий, обіцяю, що помщусь, і ця люта помста вже почалась, моя мета – це 100 відпрацювань по ворогу з будь-якої зброї. Батьку, до зустрічі в іншому світі, ти мій супергерой! P.S. 100% провини лежить на росії, не забувайте це, борімося, єднаймося. Пам’ятаємо тих, хто на щиті, та цінуємо живих!» – написав син полеглого захисника Олексій.

Поховали Сергія на цвинтарі в селі Шаповалівка Сумської області.

У воїна залишились дружина та діти.