Головний сержант Сергій Карайван загинув під час виконання бойового завдання в ніч на 10 березня 2022 року поблизу села Захарівка Київської області. Підрозділ Сергія вийшов на завдання, де в ході стрілецького бою воїн отримав кульові поранення, несумісні з життям. 8 березня він востаннє виходив на зв'язок – подзвонив привітати маму зі святом, говорив, що все в порядку, він несе службу й виконує завдання… Захисникові назавжди 31 рік.

Народився Сергій на Дніпропетровщині в місті Кривий Ріг. Після закінчення школи №63 вступив до Криворізького національного університету, де отримав спеціальність інженера розробки корисних копалин. З дитинства займався спортом, був майстром спорту з важкої атлетики, захоплювався плаванням.

Шлях воїна Сергій розпочав у 2014 році. Воював у складі 17-ї окремої танкової бригади. Брав участь у боях в Іловайську й Дебальцевому. Мав поранення, але знову повертався на передову. Повномасштабну війну зустрів на фронті у складі 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, був командиром відділення та розвідником 108-го батальйону.

За свою службу Сергій Карайван був нагороджений медаллю «За оборону рідної держави», нагрудним знаком «10 гірсько-штурмова бригада», медаллю «Захиснику вітчизни», нагрудним знаком «Знак пошани», а вже посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Мій дядько пройшов пекло, був у АТО, ООС. В У Іловайську він отримав уламкове поранення. Він вижив у пекельному 2014-му в боях за Іловайськ, готовий був себе підірвати, щоб не потрапити в полон. Був тоді бійцем десанту БМП-2 у складі 17-ї окремої танкової бригади. Вижив завдяки своїй кмітливості та відвазі. Брав участь у відбіркових національних змаганнях до збірної України Warrior Games та Всеукраїнських змаганнях «Ігри Нескорених» з пауерліфтингу та велоспорту. Дядько завжди був з посмішкою на обличчі, незважаючи ні на що, і таким його запам'ятали усі. Був неймовірно добрим і справедливим. Справжнім патріотом своєї Батьківщини», – розповів племінник Марк.

Поховали захисника на Алеї Слави Центрального кладовища рідного міста.

У Сергія залишились батьки, брат та рідні.

Шлях воїна в період АТО висвітлено на сторінках книги «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії».

На школі №63, в якій навчався Сергій, встановлено меморіальну дошку на його честь.