53-річний солдат Сергій Славінський загинув 22 січня 2024 року на Куп’янському напрямку Харківщини. Коли повертався із бойового завдання, разом ще з трьома бійцями потрапили під обстріл артилерії. Через сильні обстріли та ризики атаки дронами тіло бійця три дні не могли евакуювати.

Сергій Павлович народився у місті Кривий Ріг Дніпропетровської області. У підлітковому віці займався боксом, мав успіхи. Завдяки спортивній статурі та міцному характеру в армії хлопця взяли на десантника-розвідника. Після демобілізації вступив до Криворізького економічного інституту Державного вищого навчального закладу «Київський національний економічний університет імені Вадима Гетьмана», який успішно закінчив. Багато років працював економістом у приватній компанії. Однак вона припинила своє існування. Наприкінці 2014 року чоловік влаштував у ТОВ «Нова пошта».

Сергій був людиною дуже спокійною, орієнтованою насамперед на родину. Та його перший шлюб розпався. Зі своєю другою дружиною чоловік познайомився у 2002-му: жінка працював в торгівлі, а Сергій виявився цікавим покупцем. Та розвиток історія отримала аж через чотири роки, бо Марина поїхала на заробітки за кордон. Після повернення доля знову їх випадково звела, і цього разу вони скористалися своїм шансом. Жити разом почали майже відразу, а от офіційно Сергій і Марина стали подружжям ще через вісім років.

«Я дуже його любила… Якихось особливих інтересів чи звичок Сергій не мав. Любив гуляти зі мною парками рідного міста, їздити на море у відпустку. Його в хаті чути не було. Дуже спокійний, добрий. Допомагав мені у побуті: прибирати, прати речі, ходити за покупками – це було його. Ми хотіли після війни купити будинок. А він жартував: от зароблю грошей, і поїдемо на Кіпр, там купимо, в теплих краях», – розповідає дружина Марина.

В кінці березня 2023 року чоловіка мобілізували до ЗСУ. Він пройшов навчання в Україні та Польщі. На початку літа його відправили на Куп’янський напрямок Харківщини. Сергій воював у лавах 43-ї окремої артилерійської бригади імені гетьмана Тараса Трясила.

«У відпустці він не був, приїздив лише ненадовго у звільнення. Розказував, який там жах, відео показував. Дерев у лісі нема, одні палки – випалено вогнем усе, і кругом тіла загиблих. Йому було страшно, як і усім людям. Але намагався з цим впоратися», – додає Марина.

Сергія поховали в рідному місті.

На фасаді Криворізької гімназії №8, яку він закінчив, встановили меморіальну дошку загиблому. Посмертно його також нагородили нагрудним знаком «За заслуги перед містом».

Вдома на Сергія чекали мама, сестра і дружина.