Солдат Сергій Цюпа загинув 3 квітня 2024 року в селі Кринки Херсонської області. Попри шалений спротив окупантів, українські військові прорвалися на лівий берег Дніпра та створили там плацдарм, щоб закріпитися. Група Сергія мала можливість просунутися вперед по ворожій місцевості. Та захисник підірвався на російській міні й отримав травми, несумісні з життям. Воїну було 46 років.

Сергій народився у селищі Турбів на Вінниччині. З дитинства цікавився природою, а пізніше відкрив для себе риболовлю, яка стала захопленням на все життя.

Після закінчення місцевої школи Сергія призвали на військову службу до Мостиського прикордонного загону у Львівській області. Після демобілізації у 1997 році чоловік почав працювати на підприємстві, що займалося виготовленням меблів, потім – в охороні. Остаточно знайшов своє покликання у роботі на заводі в рідному Турбові.

Після повномасштабно вторгнення Сергій став до армійських лав підрозділу охорони однієї з авіаційних бригад Повітряних Сил Збройних Сил України. Був стрільцем-помічником гранатометника. Головним завданням військових було здійснювати охорону та оборону важливого військового об’єкта. А у вересні 2023 року Сергій разом зі своїм підрозділом вирушив до зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил.

«Ми, як і всі, сподівалися, що день-другий і це все має закінчитися, але наші надії зовсім скоро змарніли. Сергій довго не роздумував, він точно був не з тих, хто міг би всидіти вдома та спокійно дивитися на ті жахіття, що ніс з собою «руський мир», – пригадує дружина Тетяна.

У телефонних розмовах з родиною Сергій розповідав, що йому дуже пощастило бути поруч із правильними людьми, що знайшов багато однодумців та друзів у військовому колективі.

«Ми зустрілися всього 12 років тому. Я вже мала шестирічну донечку Аліну та двох дорослих дітей, а в нього був син Ярослав. Чоловік зумів залишитися люблячим батьком як для свого сина, так і подарувати частинку любові моїм дітям. Для мене він був найдобрішою у світі людиною і діти його щиро полюбили», – додає дружина.

Побратими відгукуються про нього, як про людину, яка завжди першою йшла туди, де був найбільший ризик.

«Без страху та вагань солдат Сергій Цюпа виконував кожне бойове завдання на максимум. Хоча бої й були оборонні, але противник мав велику перевагу в кількості та озброєнні. Сергій проявляв себе як безстрашний воїн, щоразу ризикуючи і добиваючись виконання поставлених завдань», – розповідав командир підрозділу.

За особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов’язку Сергій Цюпа нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Поховали захисника у рідному селищі.

Вдома на Сергія чекали дружина, син, інші рідні, друзі та близькі.