55-річний Сергій Журилкін загинув 3 березня 2022 року у Чернігові. Того дня російські військові здійснили авіаналіт на місто. Бомбили, зокрема, школи №18 та 21 у мікрорайоні Подусівка, в одній із яких був Сергій.

«До вторгнення ми домовлялися, що всією родиною виїдемо з міста, якщо буде наступ. Але коли все почалося, Сергій нікуди не поїхав. 24 лютого він пішов на роботу. Працював у «Міськсвітло». Вони бригадою вручну відключали освітлення та світлофори, які не працювали автоматично. 25-го він пішов у ТЦК, де його записали в резерв. А наступного дня чоловік почув по телевізору, що мер та голова області запрошують долучитися до лав територіальної оборони. Зібрався за 5 хвилин і поїхав отримувати зброю», – розповіла дружина Людмила.

Сергій не розповідав рідним, чим займається на службі, беріг їхній спокій. Додому прийшов лише 2 березня, щоб привести себе до ладу. Тоді Людмила бачила його востаннє.

3 березня після авіанальоту жінка намагалася додзвонитися до Сергія, але марно. Тому за пару годин після обстрілу вона прийшла до школи, де вже тривали рятувальні роботи, але нічого не дізналася про долю чоловіка. 4 березня разом із сином пішли шукати в лікарнях. Дорогою зайшли до моргу – Сергій був там. Дружина впізнала його за фото.

Поховати чоловіка тоді не було можливості: ні трун, ні машин, ні будь-якої допомоги. Відтак його поховали разом із іншими побратимами лиш у квітні 2022 року на старому цвинтарі в Ялівщині. Людмила з сином на той час виїхали з Чернігова.

«Похованням займалася мама Сергія, також прийшла моя подруга. Це була моторошна картина. Екскаватор вирив траншею. Гробів тоді не було, тіла хлопців поклали в ящики і так поховали», – розповіла Людмила. Мама Сергія не витримала горя та померла за два місяці після похорону сина.

Сергій Журилкін народився в Росії. Коли йому було 3 роки, родина переїхала на батьківщину матері – в Чернігів. Після школи Сергій хотів стати льотчиком, як батько, але не пройшов відбір через стан здоров’я. Строкову службу проходив у Бурятії. У 2022-му, за словами Людмили, та військова частина стояла під Черніговом.

Після строкової пройшов командирські курси, отримав звання офіцера. Але пов’язувати життя зі службою не став. Зрештою, він закінчив Запорізький індустріальний технікум, де опанував фах енергетика, за яким і працював протягом усього життя в різних організаціях.

«Мій чоловік був доброю, веселою людиною. Він добре стріляв, займався спортом у молодості. Все робив для родини. Для мене це надзвичайно велика втрата, це був мій коханий. За ним сумують усі друзі.

Він дуже любив ліс. Востаннє ми їздили по гриби пізньої осені, у листопаді 2021-го. Він любив тварин, тому мисливством не займався. А ось гриби, риболовля – це були його захоплення.

Сергій завжди був активною людиною. Коли в Чернігові у 1990-му сталася «ковбасна революція» (стихійний виступ чернігівців, який почався, коли адміністративна «Волга» потрапила в ДТП: у багажнику люди побачили м’ясні делікатеси, які тоді не можливо було знайти в магазинах, – ред.), мій чоловік був одним із тих людей, які котили автівку до обкому. Він завжди був за справедливість. Тому без роздумів долучився до оборони міста і в 2022-му», – сказала Людмила.

У Сергія Журилкіна залишилися дружина та двоє синів.