Молодший сержант Станіслав Кривко, позивний Нацик, загинув 28 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання під Костянтинівкою на Донеччині. Бійцю було 25 років.

Станіслав народився в місті Новий Буг Миколаївської області. Закінчив 9 класів Новомихайлівської загальноосвітньої школи. Потім вступив до технікуму, вчився на електрика. У 18 років пішов на строкову військову службу. У вільний час любив рибалити.

У 2017 році Станіслав підписав контракт із Збройними Силами України. Служив у 28-й окремій механізованій бригаді імені Лицарів Зимового Походу. Виконував бойові завдання на території ООС.

Майже за місяць до повномасштабного вторгнення, 21 січня 2022 року, Станіслав познайомився у соцмережі із дівчиною Вікторією. Після тижня цікавого спілкування вони вперше зустрілися.

«Я дуже хвилювалася, якою ж буде наша перша зустріч. Але коли я його побачила, мої хвилювання відразу ж зникли. Він мене міцно обійняв і сказав: «Сонечко, привіт» . Як тільки я почула ці слова, чомусь почала плакати. Він почав мене заспокоювати, говорив, що все добре. Я зрозуміла, що закохалася. Потім настали довгі 8 місяців розлуки. Весь цей час я дуже хвилювалася за коханого», – розповідає Вікторія.

Із перших днів повномасштабної війни Станіслав у складі свого підрозділу боронив рідну країну. Воював на Миколаївщині, Одещині, Херсонщині. Але навіть між боями він думав про кохану. Освідчився їй, вона відразу погодилася.

Наприкінці літа боєць отримав серйозну контузію. Через 2 тижні лікування отримав відпустку, яку провів вдома з коханою. 12 жовтня Станіслав повернуся на передову. А через 2,5 місяці загинув.
«Він стояв на захисті нашої країни до останнього. Був відважним та сміливим героєм України, чуйною та доброю людиною, турботливим сином і братом. Завжди міг вислухати, підтримати, дати потрібну пораду. Коли 12.10.2022 коханий поїхав, знову настав нестерпний час розлуки. Я продовжувала чекати свого героя. Він був моїм сенсом життя. Побратими його дуже любили та поважали. Він був душею компанії. Завжди веселий і усміхнений. Дуже мріяв про велику та щасливу сім'ю і діток. Завжди говорив: «Кохана, я приїду, а ти народиш мені двох діток» . Я завжди відповідала: «Звичайно, любий, тільки повернись живий». А у відповідь чула, що так і буде. Та вже 28.12.2022 моє життя розділилося на до та після. Коханого вбили. Вбили мого захисника, мою підтримку, мій сенс життя. Любий, ти навіки залишишся в моєму серці. Ти для мене герой, моя гордість. Пишалася, пишаюся, пишатимусь завжди тобою, мій рідний. Кохала, кохаю, кохатиму завжди, моє зайченятко. Спи спокійно, мій котусик… Безмежно сумую…» – ділиться спогадами кохана загиблого.

Поховали воїна в селі Щасливе на Миколаївщині.

У Станіслава залишилися дружина Вікторія, мама Надія, тато Олександр, сестри Наталя, Катерина, Валентина, Христина та брат Олександр.