Старший матрос Станіслав Марченков, позивний Банан, поліг 28 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу острова Тендрівська коса Скадовського району Херсонської області. Воїну назавжди залишилось 29 років.

Станіслав народився в місті Красноград Харківської області. Навчався у Красноградському ліцеї №3. Потім закінчив Красноградський технікум механізації сільського господарства ім. Ф. Я. Тимошенка та Харківський національний технічний університет сільського господарства імені Петра Василенка (спеціальність «Агроінженерія»). Працював на підприємстві «Техноком» у Харкові, згодом – у теплицях ТОВ «Красноградська овочева фабрика». Скрізь його поважало керівництво й колеги. Любив футбол, уболівав за ФК «Металіст». Цікавився домашнім господарством, планував розводити виноград, садив дерева, мріяв побудувати альтанку і збиратися там з друзями, чудово готував шашлик, хот-доги, піцу. Цікавився риболовлею, добре розбирався у комп'ютерній техніці. Любив слухати музику, дивитися серіали та передачу «Світ навиворіт». Улюблений фільм – «Константин: Володар темряви». Завжди пробував нове і шукав своє.

Під час повномасштабного вторгнення чоловік захищав свою країну в складі 73-го морського центру спеціальних операцій імені кошового отамана Антіна Головатого ССО ЗСУ. Воював на посаді старшого оператора групи команди загону.

Коли були на навчаннях, після прийому їжі хлопці пішли відпочивати, а Станіслав пішов до кухні. Потім забіг у кімнату із криком: «Пацани, там банани привезли». Так і дали йому позивний «Банан».

У грудні 2023 року військовий був відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Золотий хрест», а посмертно – орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

«Стас був душею компанії. Він був прекрасним чоловіком, люблячим та турботливим батьком. Доньку Уляну дуже любив і доглядав за нею: міг і підгузок змінити, коли зовсім маленька була; і покупати, і хвостика зав’язати, і до садочка відвести-забрати, і нагодувати, і розважити. Справжній тато. Сумлінно ставився до обов'язків. Завжди цікавився новим, вивчав, пробував, міркував ( у військовій справі розвивався, дивився відео та читав, пропонував своє). Коли щось потрібно було – не забував і про побратимів (ділив з ними все і довіряв їм, як і вони йому). Був мудрим. Ми з ним багато обговорювали, міркували, він міг порадити та прислухатися. Не вмів плавати. Був шульгою. Але завдання виконував як слід, довіряв побратимам та був чудовою людиною», – розповіла його дружина Наталія.

Поховали Героя на Новому кладовищі в селі Наталине Харківської області, де він жив із родиною.

У Станіслава залишились дружина, донька, мама, бабуся та сестра.