Головний сержант Тімур Абубакаров, позивний Тамерлан, загинув у бою з ворогом 2 серпня 2023 року на Запорізькому напрямку. У червні захиснику виповнилося 29 років.

Тімур народився в селі Наталівка Житомирської області. Закінчив там школу. Потім вивчився на маляра-штукара. Строкову військову службу проходив у селі Дівички на Київщині. Там хлопця готували як артилериста.

Згодом Тімур підписав 5-річний контракт з 30-ою окремою механізованою бригадою імені князя Костянтина Острозького. Обійняв посаду командира гармати. 4 місяці брав участь у миротворчій місії в Косові. Повернувся додому в 2014 році, коли почалася російсько-українська війна. Брав участь у пробитті коридору для виходу українських військ із Дебальцевого, потім воював під Бахмутом. Згодом Тімура перевели до 72-ої окремої механізованої бригади імені Чорних Запорожців. Разом із побратимами боронив Донеччину. Потім протягом 7 місяців брав участь у миротворчій місії в Ліберії.

Після демобілізації в 2018 році навчався в Київській школі економіки та на Міжнародній програмі REFA-International з оптимізації виробництва. Після того працював на заводі «Обербетон» у Житомирі, потім – у міжнародній компанії «Костал Україна» в Борисполі. Обіймав посаду провідного інженера з організації праці.

Тімур мав феноменальну пам’ять. Вивчав усе настільки глибоко, що міг підтримувати розмову на рівні людини, яка вивчала цей предмет усе життя. Паралельно тренував навички, які необхідні під час війни, адже знав, що повномасштабне вторгнення неодмінно буде.

Напередодні 24 лютого 2022 року Тімур з родиною був у Звягелі. Дізнавшись про початок великої війни, чоловік вирушив до військкомату. Наступного дня вже був у рідній 72-ій бригаді. Разом із побратимами боронив Київщину, Сумщину, Чернігівщину та Харківщину. П’ять місяців тому воїна перевели в 118-ту окрему механізовану бригаду.

1 серпня Тімур востаннє говорив із дружиною по телефону. Розмова була довгою і надзвичайно теплою. Наступного дня, отримавши подарунок від коханої на річницю весілля, Тімур зняв відео розпаковки і відправив його дружині. А через пів години воїна не стало.

«З Тімуром ми познайомились у 2008 році. Ближче почали спілкуватися під час Революції Гідності. Потім я з друзями-волонтерами допомагала йому збиратися на війну. Якось Тімур сказав, що ніколи не був у Львові. Я запропонувала поїхати разом. Звідти ми повернулися парою. Ми мало часу були разом, проте не втрачали можливості жити. Він був таким глибоким. Обрав Україну понад життя», – сказала дружина Катерина.

Поховали Тімура в Звягелі.

У захисника залишилася мама, дружина й донька.