Лейтенант Вадим Габурич, позивний Вахім, поліг у бою за місто Маріуполь на Донеччині. При виконанні службових обов’язків отримав уламкові поранення внаслідок авіаційного удару. Його перенесли на територію комбінату «Азовсталь». 26 квітня 2022 року серце воїна зупинилося. Офіцеру було 37 років.

Вадим Леонович народився в селі Логанешти, Молдова. Проте виріс на Черкащині – в селі Підставки. Там закінчив школу. Був активним учасником самодіяльності, брав участь у виставах, займався танцями. Потім навчався в Черкаському комерційному технікумі за спеціальністю «Виробництво харчової продукції» та здобув кваліфікацію техніка-технолога з технології харчування. Закінчив технікум у 2013 році вже заочно, оскільки навчання перервав через строкову службу в армії, яку проходив в Десні. Вищу освіту здобув у Харківському державному університеті харчування та торгівлі за спеціальністю «Харчові технології та інженерія». В цивільному житті працював у будівельній компанії в Португалії.

Вадим був товариським, добрим, веселим, завжди знаходив спільну мову з людьми різного віку, а особливо – з дітьми, яких обожнював. Завжди приходив на допомогу сусідам, друзям, людям похилого віку, не міг пройти повз чужої біди. Мав багато друзів у цивільному та військовому житті.

Захоплювався будівництвом, ремонтними роботами. Володів румунською, англійською, португальською мовами. Любив подорожувати. В юності вивчав Біблію. За життя встиг побудувати будинок, посадити багато дерев, народити сина та присвятив себе захисту України.

У 2015 році чоловік долучився до батальйону «Азов». Брав участь в АТО/ООС. На момент повномасштабного вторгнення обіймав посаду старшого офіцера (начальника групи) групи технічного забезпечення.

З 24 лютого 2022 року Вадим разом із дружиною, яка служила разом із ним, боронили Маріуполь та «Азовсталь». 23 квітня 2022 року Вадим був поранений, а через три дні помер. Йому дружина Аліна потрапила до російського полону, з якого її звільнили 10 квітня 2023 року.

За свою службу офіцер був нагороджений відзнаками «За участь в антитерористичній операції», «За доблесну службу», «За військову службу Україні» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Вадим вважав своїм обов'язком захищати українську землю, народ, свій дім, свою родину. Був відповідальним, справедливим, позитивним», – зазначила його дружина.

У квітні 2024 року в селі Підставки на Золотоніщині на стіні місцевої школи відкрили меморіальну дошку загиблому військовому.

У Героя залишилися батьки Леон Михайлович і Ганна Георгіївна, дружина-військовослужбовиця Аліна та син Єгор.

***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героя спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив український Маріуполь.