39-річний солдат Вадим Мартинюк загинув 14 листопада 2024 року поблизу села Переїзне Бахмутського району Донеччини. Виконуючи службові обов’язки, він отримав смертельні поранення внаслідок влучання ворожого снаряда в бліндаж.

Вадим народився в селі Щурівці Хмельницької області. В родині було четверо дітей, всі – хлопці. Після школи навчався на зварювальника в Шепетівському ПТУ та в автошколі на водія. У 2003-2005 рр. пройшов строкову військову службу в ППО. Демобілізувавшись, у 2005-2006 рр. навчався у школі міліції в Києві. До 2013 року працював у судовій міліції, далі – на рибзаводі, залізниці та заводі в Польщі. Останньою мирною була робота на дільниці депо «Нової пошти», куди він прийшов на початку листопада 2021 року. Вадим захоплювався малюванням, любив ремонтувати машини, трактори, щось модернізувати, розумівся на сільському господарстві. Міг і будинок збудувати, і якийсь прилад змонтувати. Був спортивним, бігав, тренувався на турніках. Любив тварин.

У перші ж дні повномасштабної війни Вадим пішов до військкомату, але одразу його до війська не взяли. Згодом його все ж призвали, і з жовтня 2022 року чоловік розпочав навчання у лавах ЗСУ. Потрапив до лав 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади «Едельвейс». Був стрільцем-помічником гранатометника. Воював на Бахмутському напрямку.

У травні 2024 року отримав поранення. Того дня позиції наших захисників штурмували ворожі війська. Ворог прорвався у траншеї, ситуація загрожувала втратою позицій і захопленням у полон бійців. Саме Вадим зміг організувати солдатів та відбити позиції, зачистити окопи від ворожих штурмовиків. Будучи уже сам пораненим, допоміг евакуювати «важких» хлопців. За героїзм Вадима відзначили державною нагородою. Ще більшою нагородою стали два місяці реабілітації разом із родиною та деякий час роботи в тилу. А потім боєць знов повернувся на передову.

«Вадим був дуже добродушною людиною. Ніколи ні з ким не сварився, всі люди для нього були хорошими. Любив кожну тваринку. Є у нас і котики, і собачка, були морські свинки, навіть мишок тримали, ящірок. Побратими його досі дзвонять і кажуть, що ваш чоловік герой, і ми на нього рівняємося. Він врятував багато людей, витягав їх з поля бою, із захоплених позицій. Він стільки всього пережив, що став іншою людиною…» – розповіла його дружина.

Поховали захисника в рідному селі на Хмельниччині.

У Вадима залишились вагітна дружина Наталя, донька Вікторія, син Костянтин, рідні, друзі та побратими.