59-річний солдат Валерій Симоненко, позивний Дід, загинув 4 червня 2023 року біля села Чуйківка, що на Сумщині. Разом із побратимами потрапив у засідку ворожої диверсійно-розвідувальної групи. У бою захисник отримав смертельне поранення голови.

Валерій Володимирович народився в селищі Витімський Іркутської області РФ. Проте жив на Житомирщині. Здобув три професії: тракториста-машиніста 3 класу в Малинському СПТУ №6, апаратника формування хімічного волокна в Житомирському СПТУ №8, електрозварника ручної зварки 3 розряду в Київському СПТУ №27. Працював різноробочим, електрозварювальником і в охороні. У 2017-2018 роках брав участь в АТО/ООС у складі в/ч А4590 ЗСУ. Воював на Луганщині. У мирний час любив тихе полювання, риболовлю, цікавився нумізматикою та обожнював проводити час з улюбленцем – таксою Бейлі.

Під час повтомаштабного вторгнення чоловік знову став на захист своєї країни від окупантів. Спочатку ніс службу на Радомишльщині, згодом став бійцем 43-го окремого стрілецького батальйону (в/ч А4080) ЗСУ. У листопаді 2022-го отримав поранення на Бахмутському напрямку, після реабілітації повернувся до побратимів та став на захист кордонів.

За весь період своєї служби Валерій був нагороджений відзнаками: «За участь в антитерористичній операції», «Ветеран війни», «Захисник Батьківщини», «Сильному духом», «За поранення», «Кров за Україну».

«На превеликий жаль, тато дуже мало бачив свою маленьку внучку і завжди мріяв в майбутньому проводити з нею більше часу, на ходу складав для неї віршики. Постійно повторював, що молодим хлопцям потрібно жити, а він вже трохи світу побачив, завжди йшов перший у бій. Світла пам'ять про мого Героя буде жити, поки живі ми та наші діти-внуки-правнуки. За життя тато мав багато друзів, був душею компанії, легко знаходив спільну мову з людьми, багато жартував, його поважали товариші по службі, багато в чому розумівся. Дуже важко переживав втрати побратимів. Це мій приклад для наслідування, моя гордість, моє життя. Пишаюся», – розповіла його донька Олександра.

Поховали Героя в селі Потіївка на Житомирщині, де він жив із родиною.

У Валерія залишилися дружина, дві доньки, зяті, онука.