Лейтенант Василь Ферштей, позивний Фізрук, поліг 13 жовтня 2023 року поблизу села Вербове Запорізької області. Він отримав смертельні поранення у бою з ворогом. У листопаді воїну виповнилося б 23 роки.

Василь був родом із села Стриганці Івано-Франківської області. Після закінчення 9 класу Стриганецької школи вирішив присвятити своє життя військовій службі. Тож вступив до Прикарпатського військово-спортивного ліцею-інтернату, який закінчив у 2019 році. Далі навчався у Київському інституті Національної гвардії України на факультеті «Забезпечення державної безпеки підрозділами Національної гвардії України». У березні 2023-го випустився у званні лейтенанта. На дозвіллі займався спортом, постійно брав участь у змаганнях з пауерліфтингу.

Після випуску молодий офіцер був направлений на службу до 14-ї бригади оперативного призначення «Червона Калина» Національної гвардії України та поїхав на фронт. Служив на посаді командира взводу розвідки.

«Мій брат був дуже світлим і хорошим хлопцем. Місце, де він похований мій брат, – на пагорбі, з якого кожних вихідних батькам вдома видно багато вогників від свічок, бо до нього приходять і приїжджають звідусіль друзі, просто знайомі, що свідчить про те, що його любили. Мій брат жив і горів військовою справою, зі школи він самостійно обрав свою професію. Любив зброю, спорт, цінував дружбу та побратимів. Коли почалась війна, він ще вчився, але вже тоді поривався боронити нашу рідну землю. Коли прийшов наказ їхати на Запоріжжя, він одразу сказав: «Я піду, бо там мої хлопці, ми мусимо». Завжди говорив: «Що я скажу своїм дітям, які мене запитають, де я був, коли була війна? Я – військовий, я маю воювати». Також казав: «Я завжди буду зі своїми побратимами та захищатиму їх до останнього». Мріяв і прагнув побудувати будинок мрії, виростити діток, все відкладав до закінчення війни і перемоги над окупантами. Був справжнім патріотом своєї країни, із честю і наснагою виконував всі поставлені перед ним завдання. Після його загибелі побратими розповідають, як мужньо і стійко він виконав своє перше й останнє бойове завдання. Врятував не одне життя, самостійно накладав собі турнікети і продовжував знищувати ворога, не здався і був гідним командиром гідного батальйону. Через значну перевагу ворога отримав поранення, несумісні з життям», – розповіла рідна сестра офіцера Аліна.

Посмертно Василю присвоєно звання старший лейтенант та нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали Героя на Алеї Слави цвинтаря в рідному селі.

Вдома на Василя чекали батьки та сестра.