Старший солдат В'ячеслав Матвієнко, позивні Сява та Ісланд, загинув 22 березня 2022 року під час виконання бойового завдання в місті Маріуполі Донецької області. 15 квітня захиснику виповнилося б 32 роки.

В’ячеслав народився в українському Донецьку. Навчався в школі № 25 в місті Макіївка. З дитинства захоплювався футболом і малюванням, багато читав. Згодом здобув фах технолога з водопостачання та водовідведення в Донецькому політехнічному технікумі. З 16 років був у фанатському секторі ФК «Шахтар» (Донецьк). У 2011-му одружився із коханою Христиною.

Коли почалася російсько-українська війна 2014 року, переїхав із дружиною на Дніпропетровщину. Наступного року в подружжя народилася донька, і вони вирішили переїхати до Маріуполя. Там В’ячеслав прийняв рішення йти захищати рідний Донбас. У 2016 році підписав контракт із ЗСУ. Служив у 54-ій окремій механізованій бригаді. Мав позивний Сява. Брав участь в АТО/ООС на Донеччині та Луганщині. У 2019-му перевівся до Окремого загону спецпризначення НГУ «Азов», де і прослужив до загибелі. У новому підрозділі взяв новий позивний – Ісланд.

З перших днів повномасштабної війни В’ячеслав разом із побратимами обороняв Маріуполь і завод «Азовсталь». Воював на посаді стрільця-навідника гранатометного відділення взводу вогневої підтримки.

«Під час мого першого махачу проти луганчан у далекому 2006 році він був у першому ряду, а я – позаду. Він розвернувся і сказав: «Прикрий мене». У 2010-му, здається, на великому махачі проти Запоріжжя, я знову опинився позаду нього: «Сява я знову позаду. Прикриваю». Вдягнули капи – переглянулися, посміялись. Ми не були близькими друзями, але ми були на одній хвилі. Чи, як кажуть фанати, в одному «составє»… І, Сяво, тебе буде дуже не вистачати в нашому «составє»… Спи спокійно, Сява! Ми тебе прикриємо!» – написав товариш загиблого Віталій Овчаренко.

«У 2017 році під час служби в ЗСУ почав писати книгу. На жаль, вона була в електронному вигляді і залишилась у телефоні. В книзі йшла мова про боротьбу, котру ми повинні вести, як на війні, так і в повсякденному житті. Він багато розмірковував – чим би займався, якби не війна. І все частіше приходив до висновків, що більше не зможе жити без цієї боротьби», – додали близькі.

Посмертно захисника нагородили орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У В’ячеслава залишилися батьки, дружина, донька, інші рідні, безліч друзів та побратими.