47-річний старший сержант Вячеслав Зуб загинув 21 червня 2023 року поблизу села Діброва на Луганщині. Виконуючи бойове завдання, отримав смертельні поранення внаслідок ворожого артилерійського обстрілу.

Вячеслав народився в селі Курінь Чернігівської області. Жив на Волині – в селі Іванівка. Його душа тягнулася до військової служби, тому саме цей фах він і обрав для себе у подальшому. Службу розпочав у Черкасах, де здобув звання старшого сержанта. Потім пішов навчатися до НТЦ «Десна», де отримав омріяне звання прапорщика. Після служби кілька років працював у Володимир-Волинському. Був трактористом-комбайнером, електриком, зварювальником. Любив сільськогосподарську техніку. Весь час був зайнятий сільськими роботами та побутом.

Під час повномасштабного вторгнення чоловік поповнив лави Збройних Сил України та вирушив захищати рідну державу. Проходив службу в 63-ій окремій механізованій бригаді. Був командиром віділення-командиром машини 107-го батальйону.

«Дуже пишаюся своїм татом, його рішенням піти на захист держави і тим, що він зробив для нас. Він був хорошим господарем, батьком і чоловіком. Завжди був радий прийти на допомогу. Ніколи не був осторонь від проблем рідних, підтримував та давав поради. 24 лютого 2022 року на території нашої країни розпочалася війна. У розпачі та люті тато провів увесь день. Наступного ранку прийняв дуже важливе рішення для себе та своєї сім’ї – піти захищати свою державу добровольцем. За станом здоров’я його не хотіли приймати до війська, але він наполягав на своєму, казав, що додому не повернеться. Через стрімке бажання та рішучість його все ж взяли. 26 лютого він був зарахований до лав ЗСУ. За своє життя він неодноразово мандрував Україною, але під час війни ці мандри стали частими. Розпочали свою військову підготовку на кордоні з Білорусією, де проходили навчання і практику. Отримавши досвід та полагодивши техніку, відправились до Миколаєва, де пробули досить довго. Наступним завданням було визволення Херсона, а згодом і переїзд до Бахмуту, де тато отримав поранення у передпліччя. Після реабілітації переїхали до Лиману, де побачив жахливі наслідки війни, справжнє пекло. Багато втрат, відчай і сльози робили його сильнішим, щоб помститись за своїх товаришів, вони йому були як рідні. Відчував велику відповідальність і за тих, що стояли пліч-о-пліч з ним. Будучи командиром, покладав на себе велику відповідальність і завжди йшов першим, щоб вберегти життя ще юних побратимів», – розповіла донька полеглого воїна.

Поховали захисника в селі Горішнє на Волині.

У нього залишилися батьки, дружина Неля, син Олександр та донька Мар'яна.