Нацгвардієць Віктор Бабенко, позивний PICASSO, загинув 13 липня 2023 року в бою з ворогом поблизу села Кузьмине на Луганщині. Воїну було 26 років.

Віктор народився в селі Красне Херсонської області. Здобув середню освіту. Працював у ТОВ «Sandora». Згодом із родиною переїхав до міста Золочів Львівської області. Любив спорт, певний час займався кікбоксингом. Був дуже комунікабельним, мав багато друзів, любив проводити вільний час у компанії близьких.

На початку 2018 року чоловік вирішив пов’язати своє життя з армією та підписав контракт із Національною гвардією України. Служив у місті Золочів у в\ч 3007, потім – у 15-му окремому Слов’янському полку. Був кулеметником. Виконував бойові завдання на території ООС. Після початку повномасштабного вторгнення разом із побратимами продовжував воювати проти окупантів та захищати рідну країну.

«Віктор завжди прагнув захистити та допомогти кожному, звільнити власну домівку з окупації. Дуже активний, енергійний, життєрадісний, мотивований. Загинув Героєм та назавжди залишиться ним для мене та кожного», – розповіла дружина загиблого Оксана.

«Вітя був дуже хорошим другом, завжди вмів знайти правильні слова, щоб підтримати в будь-яких ситуаціях. Вітя сильно кохав свою дружину Оксану. Він був життєрадісним і справедливим. Ніколи не залишав в біді, завжди був радий допомагати усім своїм близьким, друзям та знайомим. Памʼятаю, як він збирався їхати захищати Україну та всіх просив: «Якщо зі мною щось станеться, підтримайте Оксану». Вітя мріяв звільнити рідну домівку від окупації та завезти туди свою дружину. Але тепер він назавжди – наш Герой!», – сказала подруга Оля.

«Поняття Герой в наш час дуже відносне. Люди клеють його скрізь і кому-небудь. В нашому світі бути чесним, добрим, відкритим – це рідкість. Це і називається бути героєм. Бути людиною, яка забуває про свої потреби заради інтересів та почуттів інших. Таким і був мій дядько. Не дивлячись ні на що, він продовжував допомагати людям, друзям, рідним, забувши про свої проблеми. Я пишаюсь людиною, яка в тяжкий час ніколи не залишила б нас у біді, розфарбовувала цей світ в різні кольори своїми жартами, оптимізмом та вірою в краще. В цієї людини є чому повчитись, а пам'ять наша буде така ж міцна, як і сила духу нашого полеглого Героя. Слава Україні! Герою слава!», – додала племінниця Настя.

«З Вітьою ми були разом ще з армії, одразу знайшли спільну мову. Разом підписали контракт та служили у Золочеві, потім – у Словʼянську. У вільний від роботи час також спілкувалися, гуляли. Він – найкращий друг та побратим», – зазначив побратим Микола.

«Ти був неймовірно позитивний, саме цього нам завжди бракуватиме. Ми так і не встигли зустрітися, але за честь мала змогу провести тебе в останню дорогу. Найщиріший та добрий друг. Ти в моєму серці назавжди будеш «Вітасиком». Я пам'ятатиму твою посмішку. Спочивай спокійно, янголе», – написала сестра Ксюша.

Посмертно захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали воїна у місті Золочів на Львівщині.

Вдома на нього чекали дружина, сестри, рідні та друзі.