Солдат Віталій Бенчак, позивний Тур, загинув 1 жовтня 2022 року поблизу села Терни на Донеччині. Під час виконання бойового завдання боєць отримав смертельні поранення внаслідок ворожого авіаудару. Захиснику був 41 рік.

Віталій народився в селищі Тересва Закарпатської області. Із золотою медаллю закінчив місцеву школу. Здобув фах менеджера-економіста в Мукачівському технологічному інституті. Працював директором ТОВ «Майр-Хольцварен-Тересва». З юних років був членом націоналістичного руху в складі Спілки Української Молоді та Молодіжного Націоналістичного Конгресу. Був головою Закарпатського осередку МНК. У мирний час брав активну участь у громадському житті району та селища. Проводив тренування з боксу для молоді, організовував туристичні походи в гори. Читав духовну й історичну літературу, завжди відвідував храм. Був учасником Помаранчевої та Революції Гідності. У 2014-2015 роках воював в АТО на Донбасі. Згодом вів активну громадську та волонтерську діяльність, неодноразово обирався депутатом місцевих рад. Був меценатом багатьох видавничих і просвітницьких проєктів.

У перший день повномасштабної війни Віталій став добровольцем ОДЧ «Карпатська Січ». А згодом – військовослужбовцем 49-ї окремого стрілецького батальйон «Карпатська Січ» у складі ЗСУ. Брав участь участь у боях за Київщину, Харківщину й Донеччину.

«Велика надія та бажання були дійти до великої перемоги і звільнити нашу землю від окупантів. Востаннє був удома у вересні, за кілька днів до загибелі. Він міг і не повертатися на фронт, адже не був мобілізованим, але казав: «Якщо не я, хто ж тоді?» Він обіцяв повернутись додому з перемогою. Та не судилось. На 220-ий день війни удар авіабомби обірвав його життя під Лиманом. Віталій мав щире та відкрите серце, ніколи не лукавив, був справедливим, вмів підтримати і допомогти. Чудовий сім'янин, люблячий син, коханий чоловік і батько. Мужній воїн, людина з твердою політичною і християнською позицією. Своїм життям він показував приклад для багатьох. Пішов на війну, щоб його діти, яких він безмежно любив, зростали під мирним небом у вільній і незалежній країні. Заради цього він віддав найдорожче – своє життя. Віримо, що Україна переможе і стане ще кращою. І смерть наших героїв не буде марною. Герої не вмирають, поки пам'ять про них живе в наших серцях», – розповіла дружина загиблого Ярослава.

Поховали воїна у рідному селищі. Там на його честь перейменували вулицю Європейську.

У Віталія залишились батьки, дружина та двоє дітей.