Військовослужбовець Віталій Кошель загинув 10 серпня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу Бахмута на Донеччині. Воїну було 48 років.

Віталій народився в селищі Нью-Йорк на Донеччині. Закінчив місцеву школу №16. Потім пройшов строкову військову службу та повернувся додому. З 20 років працював токарем на місцевому машинобудівному заводі. Дуже любив свою професію, був відповідальним та працьовитим, шанованим у колективі. Згодом трохи працював на Ясинуватському машинобудівному заводі, потім – на гідро-механічному заводі в рідному місті. Захоплювався риболовлею, вирощував виноград, мріяв про виведення нових сортів цієї ягоди.

Із початком повномасштабної війни Віталій вирішив боронити свій дім зі зброєю в руках, бо ворог щодня обстрілював його рідне селище. Вже на початку березня 2022 року став стрільцем 104-го батальйону 109-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ.

Дружина Анна розповідає, що коли Віталій ішов до лав Бахмутської ТРО, говорив: «Не буду жити під росіянами, повинен обороняти своє рідне місто». Саме у ті дні чоловік на своїй сторінці у фейсбуку розмістив кліп до пісні «Браття Українці» зі словами: «Богу душу нашу віддамо єдину, за нашую землю – священну Україну».

Побратими пригадують, що Віталій був цікавим співрозмовником, часто згадував свою родину і рідне селище, дуже пишався донечкою, планував майбутнє.

«Віталій був схильний до системності, наполегливо вивчав військову справу, серйозно ставився до спорядження та зброї. Якось після поїздки додому він привіз нам селезня із свого подвір’я – залишки особистого господарства. З того часу у нього з’явився позивний «Гусь» – на згадку про минуле мирне життя», – згадує побратим Володимир Єлець.

Перший бій рота дала 31 липня 2022 року. Того дня їхній підрозділ ліквідував близько 25 ворогів. Через 10 дні відбувся останній бій Віталія.

«Це було місце десь за кілометр до Бахмуту. Ми були в окопах і потрапили під щільний артобстріл, який тривав багато годин. За допомогою квадрокоптерів росіяни били прямо в окопи. 150-й калібр йшов по нас. Я був у двох метрах від Віталія. Увесь час ми перемовлялися. Коли він загинув, я не одразу це зрозумів і ще з його ногами хвилин 10-15 говорив... Окопи вириті були зигзагами, він був за кутом від мене, мені видно було лише його берці... Один зі снарядів влучив прямо в бійця. Мене лише контузило, я залишився живий. Віталій – ні… Дуже пишаюсь знайомством з Героєм, який пішов захищати свою Батьківщину, пожертвував життям заради нашого спільного майбутнього, нашої України», – додав Володимир.

У Віталія залишилися мати, дружина та донечка.