Солдат Віталій Лебедєв загинув 8 березня 2024 року поблизу села Сергіївка Покровського району Донеччини. Під час виконання бойового завдання з передислокації військової техніки установок ЗРК «Patriot» він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого ракетного балістичного обстрілу. За місяць до цього захиснику виповнився 41 рік.

Віталій народився в місті Дніпрі. Закінчив школу №123 і залізничний технікум. Пішов на строкову службу до армії, служив у ракетних військах. Потім працював водієм, продавцем у будівельному магазині. Після цього разом із татом почав працювати на будівництві. Вивчився на спеціаліста з кахелю, брав участь у семінарах, отримав грамоти. Став спеціалістом вищого рівня і працював на великих об'єктах. Захоплювався також технікою, риболовлею.

У травні 2022 року долучився до лав захисників. Служив у 138-ій Дніпровській зенітній ракетній бригаді ППО Повітряних Сил ЗСУ. Обіймав посаду оператора ЗРК С-300. Воював також у розвідці ППО.

Воїн відзначений низкою нагород, зокрема: «Кришталевий Patriot» (за успіхи в навчанні на базі НАТО в Німеччині), «Ветеран війни», медаль за оборону Києва («За відвагу»); «Комбатантський Хрест» і орден «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Віталій з дитинства кмітливий і талановитий. Люблячий і спокійний. Піклувався про молодших сестричок. Завжди приходив на допомогу товаришам. Сміливий і справедливий. Добре вчився. Люблячий син і брат. Відповідальний, дисциплінований. Коли почалася повномасштабна війна, навіть не думав виїжджати, хоча йому пропонували роботу в Іспанії. Влучно стріляв. Міг працювати майже на всіх засобах ППО. Як кращого і здатного, його направили на навчання на базі НАТО в Німеччину. Після навчання був направлений на оборону Києва і області. Але виконував бойові завдання по всій Україні. Віталій перший з операторів ЗРК «Patriot» разом зі своїм екіпажем збив російську ракету «Кинджал». А далі була робота по збиттю ворожих ракет і літаків, які несли на собі смертоносні КАБи. Скільки збережених життів! Скільки збитих ворожих ракет і літаків на рахунку мого сміливого, відважного, талановитого синочка! Він так за нас переживав, щоб з нами нічого не трапилось. Пішов захищати нас і всю Україну зі словами: «Хто, якщо не я, вас захистить?! Я радію, що можу вас захищати. Мамо, ти будеш ще пишатися мною». І я пишаюсь своїм сином. У день жіночого свята, 8 березня 2024 року, прийшла страшна звістка про те, що при виконанні бойового завдання наш син героїчно загинув, захищаючи Україну і свободу. Загинуло 9 Героїв. Вже ніколи в цьому житті не буде в мене жіночого свята, бо це страшний і сумний день», – поділилася мама Світлана Анатоліївна.

Поховали Героя з усіма військовими почестями на Краснопільському кладовищі в Дніпрі.

У нього залишились батьки, дві молодші сестри, дружина і двоє прийомних дітей.

На честь Віталія і його побратимів, військова частина встановила меморіал на своїй території.