Солдат Віталій Петах загинув 17 березня 2024 року від мінометного обстрілу ворога під час бою біля міста Красногорівка на Донеччині. Йому було 46 років.

Віталій народився у багатодітній сім’ї в селі Копинівці Закарпатської області. Батьки працювали багато й на різних роботах, але підняти трьох дітей було важко, тому Віталія віддали навчатися до Мукачівської школи-інтернату. Потім у ПТУ здобув професію столяра-червонодеревника. Працював за фахом – на Мукачівському меблевому комбінаті. У 18 років хлопця призвали на службу до лав Збройних Сил України, яку він проходив у танковому полку в Чернівцях. Після демобілізації повернувся на меблевий комбінат. У вересні 2018 року пішов працювати у перше відділення «Нової пошти» у Мукачевому. Власної родини не мав, жив сам, але мав дуже теплі стосунки з ріднею. На вихідні приїздив у гості до сестри та брата. Допомагав з домашніми справами, грався з дітьми. Любив спорт, займався легкою атлетикою, тренувався на стадіонах. Обожнював дивитися і грати у футбол.

«Працював Віталій у нас дуже довго. Хороший був працівник, проявляв себе з найкращого боку. До роботи ставився відповідально, був дуже продуктивним. Віталій був спокійний, серйозний, не кидав слова на вітер. Був товариським, знаходив з людьми спільну мову. Хоча близько в душу не пускав», – зазначають колеги з «Нової пошти».

Восени 2023 року Віталія мобілізували до лав Збройних Сил України. Після двох місяців навчання долучився до Окремої президентської бригади імені гетьмана Богдана Хмельницького та вирушив на Донецький напрямок. Воював на посаді стрільця.

«Хлопець був старанний, цілеспрямований, вчителі його хвалили. На роботі його цінували як спеціаліста. Він був здібний до роботи, і характером дисциплінований, спокійний, чесний. Колеги його цінували, бо він був старанним працівником, приємною у спілкуванні людиною. Він також цінував свою нову роботу», – розповідає сестра Ольга Кіраль.

Поховали Віталія в рідному селі.

У нього залишилися рідні, друзі та побратими.