23-річний солдат Владислав Близнюк загинув 12 лютого 2024 року під Авдіївкою на Донеччині. Позиції захисників оточив російський спецназ. Їх захопили у полон, обеззброїли та розстріляли. Тіла окупанти забрали для обмінного фонду. Наступні 9 місяців боєць вважався зниклим безвісти.

Владислав був родом з міста Бровари Київської області. З дитинства захоплювався футболом – ходив у гурток, грав у вільний час. Після школи вступив до Київського коледжу будівництва, архітектури й дизайну, отримав диплом бакалавра за спеціальністю майстра монтажу вентиляційних систем. Планував отримати вищу освіту в університеті будівництва й архітектури. У 16 років почав підробляти – був кур’єром на «Новій пошті», за договором. Три роки працював старанно, мав позитивні відгуки від керівництва й колег. Згодом перейшов на офіційну ставку. Планував повернутися на роботу й після війни, але стати водієм великої машини, фури.

Владислав настільки любив машини, що мама вирішила йому зробити подарунок на 18-річчя – навчальні курси для отримання посвідчення водія. На власні кошти хлопець купив недорогу автівку, яку любив не лише водити, але й ремонтувати. На ній возив маму та сестру на море, у подорожі.

2020 року хлопець пішов на строкову військову службу. Вивчився на водія машини ППО. На початку 2024-го підписав контракт і перевівся у 3-тю окрему штурмову бригаду ЗСУ.

«Він був веселий, добросердний, любив спілкування. Дуже чутливий, останню сорочку з себе віддасть. Була у нього й дівчина, але стосунки до сімейних не дійшли. Друзів-приятелів вистачало. Ще любив різні комп’ютерні ігри, відео. Тваринок, людей, природу любив. Був гарно вихований. Загалом, звичайна добра дитина… Він був зовсім маленьким. Хотів заробляти, гарну машину, пригоди й подорожі. Навіть про родину чи щось суттєве ще не думав – він був лише на самому початку життєвого шляху... З моменту переведення у 3 ДШБ до моменту його загибелі минуло 35 днів. Його остання фраза була: «Ти що, думаєш ми тут всі не боїмося?» – розповіла мама Ганна Віталіївна.

У жовтні 2024-го Владислава поховали з почестями в рідному місті.

Вдома на нього чекали мама та сестра.