Солдат Владислав Драган загинув 27 березня 2022 року в місті Маріуполі Донецької області. Захиснику було 22 роки.

Владислав народився в місті Підгородне Дніпропетровської області. Змалечку обожнював автомобілі й мріяв стати автослюсарем. Проте після 9 класу не зміг вступити на цю спеціальність. Родина переконала хлопця здобути освіту токаря у професійно-технічному училищі №2 міста Дніпра. Після закінчення навчання певний час пропрацював за спеціальністю на заводі, проте любов до автомобілів перемогла. Хлопець звільнився і влаштувався на місцеву СТО. Мріяв заробити кошти й відкрити власну станцію технічного обслуговування.

«Владислав був дуже товариським, самостійним, працьовитим. Відколи я розлучилася із його татом, ми деякий час проживали із бабусею. Поки я працювала, вона привчила Владіка до всього: і їсти приготувати, і вдома поприбирати, і на городі попрацювати. Він вмів усе робити, – розповідає мама Ірина Драган-Тан. – А коли у нього зʼявився вітчим і в нас народилася донька, Владік просто обожнював її, лагідно називав тільки «сестричка». Вона ж кликала його лише «братиком».

У 2019-му Владислава призвали на строкову службу. Хоч мама відмовляла, вирішив підписати контракт на три роки з НГУ. Став командиром відділення, служив на Донецькому напрямку.

Початок повномасштабного вторгнення зустрів на підступах до Маріуполя, але з перших днів підрозділ Владислава був направлений у саме місто. Хлопець за можливості телефонував мамі, ділився новинами, повідомляв, що живий-здоровий. Востаннє мама говорила з сином 11 березня 2022 року. 18 березня Владислав ще встиг зателефонувати своїй коханій дівчині на кілька секунд і повідомив, що з ним все добре. Після цього рідні більше не отримували від нього ні дзвінків, ні повідомлень.

Коли 16 травня 2022 року почався вихід захисників Маріуполя з «Азовсталі» у полон і в інтернеті з'являлися відео та фото, родина переглядала кожне в пошуках Владислава. На жаль, на жодному з них вони його не побачили. Тому подали у поліцію заяву про пошук сина. Не переставали вірити й сподіватися на краще. Під час кожного з обмінів переглядали список з іменами та надіялися до останнього.

Тільки через 14 місяців родина отримала повідомлення про збіг даних ДНК на 99,9%.

З Владиславом попрощалися 28 травня 2023 року. Поховали його на Алеї почесних поховань у рідному місті.

У Владислава залишилися мама, молодша сестра, кохана дівчина, вітчим і тато.

Посмертно захисник нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.



***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героїв спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.