Доброволець Володимир Чайковський, позивний Дядя Вова, загинув 30 квітня 2022 року під час відбиття ворожого штурму в районі селища Велика Новосілка на Донеччині. Виконуючи бойове завдання, зазнав смертельного осколкового поранення. 4 квітня захиснику виповнилося 64 роки.

Володимир був жителем міста Києва. Закінчив НТУУ «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського» за спеціальністю інженера електроніки. У мирному житті був сертифікованим механіком промислової техніки Тойота, працював як приватний підприємець. Один з небагатьох, хто мав міжнародні сертифікати допуску, проходив навчання та підвищення кваліфікації безпосередньо у компанії Тойота (Японія). На дозвіллі любив читати книги та рибалити. Був бджолярем, мав власну пасіку. Цікавився технікою та електронікою, мав хист до винахідництва. З ним можна було поговорити про все на світі, від історії людства до ядерної фізики. Міг відремонтувати що завгодно.

З 2014 року займався волонтерською діяльністю, ремонтував пошкоджену військову техніку своїми силами та за свій кошт у Мар'їнці, Авдіївці та інших прифронтових містах.

З першого дня повномасштабного вторгнення російських військ чоловік став на захист держави. Він приєднався до батальйону №25 територіальної оборони міста Києва. Брав участь у обороні столиці, виконував бойові завдання на Київщині. Після того, як ворога було відігнано від столиці, він зі своїм підрозділом вирушив боронити Східний напрямок фронту.

Позивний Володимиру дали побратими, оскільки він був як батько для свого підрозділу. Навчав молодших, допомагав як ділом, так і порадою. Ставився до товаришів як до синів, мав авторитет та завжди був попереду.

«На жаль, війна забирає найкращих... Загинув не просто мій батько, мій найкращий друг. Згадую нашу останню розмову телефоном з ним. Він розповідав про те, як вони дорогою на Донеччину, проїжджаючи місто Запоріжжя, заїхали з подарунками до дітей, евакуйованих з Маріуполя. «Сину, я ніколи в житті не бачив такої кількості маленьких дітей, які весь час сиділи мовчки і боялися, здригалися від гучних голосів і скрипу дверей. Ти уявляєш, що їм довелося пережити? Так не має бути…». Я вперше в житті почув, як у батька здригнувся голос, у людини, яка, як мені здавалося, зроблена зі сталі. Він завжди був для мене героєм та головним авторитетом у житті, людиною принципів, заснованих на правді та справедливості. Тією людиною, яка завжди могла дати вірну пораду і допомогти в будь-якій життєвій ситуації. Загинув як справжній чоловік, воїн, зі зброєю в руках. Завжди пам'ятатиму про нього і про те, як повинні робити справжні чоловіки», – розповів син загиблого Олександр.

Поховали воїна на Алеї Героїв Лісового кладовища Києва.