Старший солдат Володимир Власішин, позивний Американець, загинув 29 липня 2022 року в Оленівській колонії, коли росіяни підірвали один з бараків, в якому перебували українські військовополонені. Йому назавжди залишилося 29.

Володимир був родом з Хмельницького. Там навчався до третього класу у звичайній школі, а потім у школі-інтернаті. Батько Володимира загинув при трагічних обставинах, коли хлопець був ще дошкільням. І батько, і син загинули в одному віці – їм було по 29 років. Вже в дорослому віці хлопець поховав матір – жінка померла від захворювання нирок.

Після закінчення школи Володимир готувався здобувати фах медика, але передумав. Коли закінчив девʼятий клас, вступив до місцевого профтехучилища. За професією був будівельником. Обожнював спорт. Грав у футбол. Гарно малював.

Під час Революції Гідності Володимир поїхав у Київ. На Майдані він познайомився з хлопцями із патріотичного руху. Завдяки їм дізнався про «Азов» і у 2014 році разом із рідним братом приєднався до них.

«Володимир з братом пройшли «Курс молодого бійця» і приєдналися до полку на базу в Урзуфі в мінометний дивізіон. Американець активно брав участь у Широкинській операції. Коли я приєднався до його підрозділу, то Володимир уже був командиром розрахунку. Трохи пізніше, коли нас розділили по батареях між двома батальйонами, ми переїхали в Маріуполь.
Американець був одним із кращих навідників на той час серед п’яти розрахунків. Колись ми разом рахували бойові виходи, то в нього було більше 50 виїздів, і це все в секторі «М», – пригадує побратим Володимира.

Під час служби в «Азові» Володимир познайомився з коханням свого життя.
У грудні 2015 року молодята одружилися, згодом придбали будинок поблизу Маріуполя. У сім’ї народилося двоє дітей – донька та син.

«Він був дуже спокійний, добрим, чуйним. Гарна людина. Завжди приходив на допомогу», – розповіла бабуся Марія Воронцова.

У 2019 році Володимир перевівся у взвод зв’язку, де надалі проходив службу. Під час повномасштабного вторгнення обороняв Маріуполь та завод «Азовсталь». Потім потрапив у полон. Двічі Американцю вдалося подзвонити рідним з Оленівської колонії.

«Бабусю, я на дві хвилинки. У мене все добре, за мене не переймайся», – пригадує Марія Яківна.

Поховали захисника на Алеї Слави у мікрорайоні Ракове в Хмельницькому.

У Володимира залишилася дружина, донька, син, бабуся, брат і тітка.


***
Платформа пам'яті «Меморіал» вшановує пам'ять про героя спільно із проєктом «Серце Азовсталі», який підтримує захисників та захисниць Маріуполя та їхні родини. Разом ми створюємо серію історій про тих, хто ціною власного життя боронив Маріуполь.