Головний сержант Володимир Юхименко, позивний ШЕФ, загинув 13 жовтня 2022 року під час виконання бойового завдання в районі села Ямполівка на Донеччині. Захиснику було 44 роки.

Володимир народився в селі Мар’янівка Кіровоградської області. Жив у селі Трипілля на Київщині. У 1994 році закінчив Трипільську середню школу. У 1995-му – Київське ВПУ № 3 за професією кухаря. У 1995-1997 роках проходив строкову військову службу. У 2008-му закінчив Київський енергетичний коледж за спеціальністю «Монтаж і експлуатація теплоенергетичного устаткування теплових електростанцій» і здобув кваліфікацію техніка-теплотехніка. Працював у ПАТ «ЦЕНТРЕНЕРГО» ВП «РЕМЕНЕРГО» на посаді старшого майстра з ремонту устаткування (котельного) 1 групи Трипільської виробничої дільниці. У 2015-2016 роках брав участь в АТО на Донеччині та Луганщині.

24 лютого 2022 року чоловік знову став на захист України від ворога. Воював у лавах 114-ї окремої бригади територіальної оборони ЗСУ. Обіймав посаду головного сержанта стрілецького взводу 135-го батальйону. Нагороджений відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції», медаллю «За оборону рідної держави», орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

«Володя – відважний, відповідальний воїн та порядна людина. Завжди міг підтримати близьких та усіх, хто цього потребував. Як у мирному житті, так і на війні його любили і поважали всі, з ким спілкувався, працював, йшов по життю. Це людина, про яких говорять – з великої літери, справжня, мужня, чесна. В нас була прекрасна родина. Володя був найкращим батьком у світі, добрим, щирим, турботливим. Усього себе віддавав родині. Був людиною слова, щирим патріотом. Володя виховував сина і прагнув бути для нього гідним прикладом мужності та свідомості, та ворожа куля обірвала його життя. Це людина, яка всім серцем була за Україну. Не знайти слів, якими можна описати цю втрату. Ми з сином залишились удвох. Хоча мені дуже складно, але я розумію, що дитину потрібно ставити на ноги, а сильного батьківського плеча, підтримки від чоловіка більше не буде. Назавжди в пам’яті рідних залишаться його слова: «Хто, як не я! Я тут за вас усіх!». Шефи знаються на важливості у всьому. Наш Володя мав унікальний дар, адже міг перетворити просту страву на вишукану навіть у складних військових умовах. Шеф умів смачно нагодувати і оберігати побратимів. До Володі завжди дослухались, він ділився з хлопцями військовим досвідом, адже його поради дуже багатьом вберегли життя. Тому ШЕФ і тільки ШЕФ», – розповіла його дружина.

Поховали воїна на Алеї Слави цвинтаря в селі Трипілля.

У Володимира залишились дружина Катерина та син Артур.