Солдат Ярослав Бучко загинув від вогнепального поранення 6 вересня 2023 року поблизу міста Костянтинівка Донецької області. Воїну було 49 років.

Народився Ярослав в селі Слобода-Болехівська Івано-Франківської області. Після закінчення школи проходив строкову військову службу на позиції механіка-водія зенітно-ракетного комплексу «Бук». В 1995 році одружився з коханою Лесею, згодом у щасливому шлюбі народилося двоє діток: донька Діана і син Анатолій. В 2001 році Ярослав закінчив НГДУ «Надвірнанафтогаз», отримав професію «помічник бурильника». Працював у сфері нафтової промисловості за спеціальністю, а згодом став слюсарем-ремонтником. Колеги згадують його як справжнього професіонала своє справи. Мав багато друзів, захоплювався футболом і знав про цей вид спорту майже все.

24 лютого 2022 року, коли перші ракети розітнули мирне українське небо, Ярослав добровільно вступив до лав Збройних Сил України і поповнив ряди 214-го батальйону OPFOR. Пройшов навчання в селі Старичі на Львівщині. Згодом виконував бойові завдання на Київському та Чернігівському напрямках. 20 лютого 2023 року воїна відправили на передові позиції Бахмутського напрямку, де він служив механіком-радіотелефоністом відділення управління штабу зв'язку.

«Для мами тато був надійною опорою і підтримкою, для нас з братом – гідним прикладом. Сила, незламність, боротьба, захист, повага, гідність, честь, опора – саме ці слова врізались у душу живою згадкою про найдорожчу мені людину. Про того, хто був усім: батьком, другом, захисником, порадником, наставником. Честь і справедливість для тата були не просто словами, а життєвим кредом. У найтяжчі хвилини, попри те, що телефон здригався від звуків вибухів, він щодня знаходив час для короткої телефонної розмови з нами і для кожного мав окремі слова розради та підтримки. Його незгасаючий оптимізм дарував надію і віру у світле майбутнє без війни, у перемогу. Навіки Герой залишив спогади про вічно палаючі очі, теплу усмішку і одне непрочитане «Татку», – розповіда донька Діана.

«Наш підрозділ, як і вся Україна, втратили одного з найкращих. Того, хто мужньо пішов боротися за свою державу. Ми 6 місяців пліч-о-пліч виконували бойові завдання і я можу сказати, що Ярослав був чудовою людиною, хорошим другом і солдатом. Герої не вмирають, вони назавжди залишаються в серцях бойових побратимів, рідних та близьких», – написав про воїна його побратим.

Поховали захисника в рідному селі.

У Ярослава залишились дружина, донька та син.