Солдат Ярослав Марціновський, позивний Цимбал, загинув 8 червня 2023 року під час виконання бойового завдання поблизу села Новоданилівка Запорізької області. 30 вересня воїну виповнилося б 37 років.

Ярослав народився в селі Ценява Івано-Франківської області. У 2004 році закінчив Коломийський індустріально-педагогічний фаховий коледж, здобув фах маляра-штукатура. Заробляв на життя тим, що виконував індивідуальні замовлення з укладання тротуарної плитки. Був фахівцем своєї справи.

Під час повномасштабної війни чоловік твердо вирішив йти захищати рідну країну від окупантів. Поповнив лави Збройних Сил України і згодом ніс службу у 47-ій окремій механізованій бригаді «Маґура». Пройшов навчання та став гранатометником.

«Він – Герой мого життя і Герой України, людина духу і справжній патріот, частина мене, мій рідний брат Славік. Він не любив шум і розголос, не любив виставляти напоказ героїзм, він просто був героєм. Коли він пішов воювати – ми його просили не йти, просили залишитись вдома, на що почули тверду відповідь: «Це – найкраще, що я можу зробити, це – мій обовʼязок». Він захищав нас до останньої хвилини свого життя. Справжні герої помирають перші, вони перші йдуть у бій, вони захищають, і жертвують собою задля побратимів і всіх нас. Вони віддають найцінніше. Він пожертвував абсолютно всім заради нас! Заради України! Він втратив найголовніше, що мав – життя, а з ним і щасливу сімʼю, кохану дружину і донечку, які вже ніколи не побачать його посмішки, не відчують його обіймів і поцілунків… Він любив життя! Мав багато мрій і планів. Любив гори і подорожі, йому вистачало кількох хвилин, щоб зібратись і вирушити в мандрівку. Він був справжнім патріотом, тим, хто бачив світ, але завжди казав, що Україна – найкраща, що саме вона – його дім. Він знав, що бореться за майбутнє. За майбутнє наших дітей! Часто казав, що бореться за щасливе майбутнє українців і вірить в те, що наші діти нарешті переростуть меншовартість та наслідки радянського союзу», – розповіла про загиблого Марія Марціновська.

Поховали захисника у рідному селі.

Вдома на Ярослава чекали дружина Марія, донька Надія, якій на момент загибелі тата було 5 років, рідні та безліч друзів.