Старший сержант Євген Савченко загинув 14 квітня 2022 року під час звільнення від російських окупантів населених пунктів в Ізюмському район на Харківщині. Поблизу селища Андріївка воїн отримав смертельні поранення. Йому було 28 років.

Євген народився в селі Лобойківка Дніпропетровської області. Закінчив Кам’янський енергетичний технікум, здобув фах техніка-електрика. У 2013-му був призваний на строкову військову службу. Наступного року перевівся на контракт до лав НГУ. Одним із його обов’язків було навчання військової справи новачків. Брав участь в АТО. За це отримав медаль «Ветеран війни». У 2018-му був звільнений в запас ЗСУ зі званням «старший сержант». У 2019-му пішов на службу до територіального управління Служби судової охорони у Дніпропетровській області. Був командиром відділення.

Євген завжди мріяв про сина. 1 липня 2021 року у нього народився Ренат. Чоловік присвячував йому життя, приділяв весь свій вільний час.

31 січня 2022 звільнився за власним бажанням, оскільки ще до війни хотів служити у лавах 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» ЗСУ. І вже 24 лютого його мрія здійснилася. Брав участь у боях на Сумщині та Харківщині.

«Євген встиг розказати про важкі польові умови, в яких їм доводилося воювати. Незважаючи на ризики, вони йшли в бій і трималися з останніх сил. Він не боявся смерті, він боявся жити під триколором, не хотів такого життя для своїх близьких. Він ішов на війну з фразою «Хто як не я? Я йду заради своєї родини». Одна з останніх фраз, яку Євген промовив рідним: «Холод, голод і страх покажуть, яка людина насправді». Попри важкі умови, він залишався добросердним, допомагав своїм побратимам і вірив, що вони зможуть вистояти», – розповідає вітчим загиблого Роман.

13 квітня Євген востаннє зателефонував родині. Після цього зв’язок було втрачено. Захисника офіційно вважали безвісти зниклим. Через пів року, вже після звільнення Харківської області, тіло Євгена було знайдено в Ізюмському районі.

31 жовтня 2022 року воїна поховали на кладовищі в рідному селі Лобойківка.

«Для нас всіх він назавжди залишиться Героєм, який ще з 2014 року захищав східні кордони України і не залишився осторонь під час повномасштабного вторгнення. Задля нашого щасливого майбутнього він мужньо захищав територіальну цілісність України і загинув під час виконання бойового завдання. Він був справжнім другом і побратимом, завжди допомагав тим, хто цього потребував. Увесь свій життєвий шлях він присвячував воєнній справі і завжди був готовий стати на захист своєї держави. Його дії заслуговують на найвищу державну відзнаку Герой України», – додає Роман.

У Євгена залишилися мати, батько, вітчим, сестра, дружина і син.