Сержант Євгеній Гнатовський, позивний Сова, загинув 9 квітня 2023 року біля села Невське, що на Луганщині. Він виконував службові обов’язки на бойовій позиції, коли ворог здійнив авіаобстріл. Боєць не встиг сховатися та отримав смертельні поранення. 13 травня йому виповнилося б 45 років.

Євгеній Петрович народився в місті Вітебськ, Білорусь. Коли йому виповнилося 4 роки, родина переїхала в Україну та оселилася в місті Біла Церква на Київщині. Там він зростав, навчався, мріяв про майбутнє, про щасливе та заможне життя. Спочатку навчався в Білоцерківської ЗОШ №12, пізніше перейшов до новозбудованої ЗОШ №20, а вже свідоцтво про закінчення базової середньої освіти отримав у ЗОШ №6. Потім вступив до професійно-технічного училища №6, де опановував професії каменяра та водія. У 1997-1999 роках пройшов строкову службу в ЗСУ. Мав високі показники в стройовій та бойовій підготовці, отримав звання сержанта. Демобілізувався та повернувся до вже рідної для нього Білої Церкви. Спочатку працював водієм маршрутного таксі, а потім – на меблевих підприємствах, де займався виготовленням та установкою меблів.

2004-го зустрів своє кохання та одружився. Наступного року у пари народився син, ще за два роки – донька. Євгеній був чудовим і турботливим чоловіком і батьком, він повністю забезпечував родину, в якій панували взаєморозуміння та затишок.

Але все обірвалося після 24 лютого 2022 року, коли росіяни розпочали повномасштабне вторгнення. 20 квітня 2022-го Євгеній знову одягнув військовий однострій та взяв до рук зброю, щоб захистити свою родину та рідну Україну від окупантів. Призваний за мобілізацією чоловік став командиром бойової машини 66-ої окремої механізованої бригади ЗСУ. Спочатку пройшов навчання в НВЦ «Десна», а потім на посаді командира танка воював на Донеччині та Луганщині.

Спочатку боронив Вугледар і Мар’їнку. З серпня по вересень 2022 року був прикомандирований до 68-ої окремої єгерської бригади. За професіоналізм, старанність, високу майстерність в оволодінні наявним озброєнням та технікою був нагороджений грамотою 68-ої окремої єгерської бригади. У жовтні повернуся до своєї 66-ї ОМБр та брав участь у боях за населені пункти: Греківка, Невське, воював поблизу Кремінної Луганської області.

«Женя не боявся ніякої роботи. Був працелюбним, урівноваженим, відповідальним, комунікабельним, надзвичайно доброзичливим, веселим, мав багато друзів, які цінували його за щирість, добре та відкрите серце», – написала дружина.

Поховали на Алеї Слави кладовищі «Сухий Яр» в Білій Церкві.

Вдома на нього чекали дружина Анна, син Максим і донька Дарія.