Молодший сержант Юрій Кудлінський, позивний Сем, загинув 28 грудня 2022 року під час виконання бойового завдання поблизу села Золотарівка на Луганщині. Воїну було 44 роки.

Юрій народився і жив у Києві. Закінчив факультет філології Національного педагогічного університету імені Михайла Драгоманова. Багато разів перекваліфікувався. Був і вчителем української мови та літератури, і начальником контролю ревізійного відділу газових заправок. Цікавився історією України. Любив музеї та подорожі Україною. Мріяв про будинок у Карпатах. Певний час займався єдиноборствами. Після народження первістка подальше життя присвятив родині, дітям та активному відпочинку разом. Грав на гітарі, гарно співав. Любив українську музику.

До початку повномасштабного вторгнення чоловік приєднався до територіальної оборони. Тому з перших днів великої війни він одразу став на захист України від окупантів. Воював у складі 130-го батальйону 241-ї окремої бригади ТРО ЗСУ. Був кулеметником і командиром відділення. Разом із підрозділом воював на Харківщині, Донеччині та Луганщині.

«Тато – це вічний борець за справедливість. Про це свідчить любов його учні, яких з 17 років він навчав у школі українській мові та літературі. Наша сім’я не знала жодного російського слова, бо ми народились і росли патріотами. Його репутація ніколи не була заплямована, його ненавиділи за те, що він не брав хабарів, був чесний, відданий своїм обов’язкам і принципам. Активний учасник Революції Гідності з першого по останній день, де отримував травми, але йшов через біль і продовжував відстоювати інтереси країни. Ще до повномасштабного вторгнення подався до 241-ої бригади ТРО. Не тримавши зброю ніколи в руках раніше, він потрапив на найгарячіші ділянки фронту. Врятував життя декількох військових під час виконання бойових завдань. Сам отримав тяжку контузію, одна рука не працювала. Але і це його не зупинило! Будучи кулеметником, тато поспішав якомога швидше повернутись у те пекло. Був страх… але він з надвисоким тиском продовжував боротьбу. Щодня мучився від тиску, але був вірний військовій присязі, побратимам та Україні. Коли намагалися його зупинити, він казав: «А скільки років це ще може тривати? Скільки крові наших військових і цивільних було пролито? За все це вони платитимуть велику ціну. Я робитиму все, щоб помститись за кожну вбиту дитину, за сльози жінок, за побратимів. Я хочу, щоб мої діти та онуки жили під мирним небом. Я знаю, як це може закінчитись, але робитиму все, що в моїх силах, щоб повернутись додому і обійняти вас. Не переймайся, все буде зі мною добре. Нам потрібна Перемога!». Тепер його молодший син, якому лиш виповнилось 6, з гордістю вдягає шеврони тата і коли однолітки питають, де батько, він до останнього мовчить, а потім кричить: «Мій тато – Герой! Він загинув на війні, захищаючи Україну». Ворожа міна зупинила його життя, але не зупинила його Силу Духу. Він пішов як справжній Воїн. Найстрашнішим було на новорічні свята купувати тату не подарунок, а труну», – розповіла донька полеглого воїна Анастасія.

Поховали Юрія на Берковецькому кладовищі у Києві.

Вдома на нього чекали дружина Оксана, донька Анастасія, двоє синів: Дмитро та Остап.