Солдат Юрій Марценюк, позивний Беркут, загинув 29 жовтня 2023 року поблизу села Кринки Херсонської області, виконуючи бойове завдання. Йому назавжди залишилося 49 років.

Юрій народився в селі Держанівка Вінницької області в багатодітній родині робітників. Змалечку допомагав батькам у буденних справах, піклувався про тварин. Мав спокійний характер. Любив грати у футбол і кататися на велосипеді. Пізніше родина переїхала до сусіднього села Качанівка. Там Юрій і пішов до першого класу. Потім вступив на навчання до Вінницького вищого професійного училища сфери послуг. З листопада 1992 року був призваний для проходження строкової служби у військовій частині міста Луцьк.

Демобілізувавшись у 1994 році, Юрій присвятив своє життя улюбленій справі. Професійно займався малярними роботами, згодом став начальником виробництва на підприємстві у Вінниці.

У перші дні повномасштабної війни разом з родиною допомагав людям, які прибували у Вінницю з тимчасово окупованих територій. Збирали речі, одяг, продукти та розвозили тим, хто цього потребував. Згодом чоловік приєднався до лав захисників. Проходив військову службу на посаді кулеметника відділення охорони підрозділу. У колективі здобув авторитет серед товаришів. До виконання службових завдань завжди ставився відповідально. Його хвалили за ініціативність та креативний підхід до вирішення військових питань.

Пізніше Юрій добровільно вирушив у відрядження до Зведеної стрілецької бригади Повітряних Сил ЗС України. Серед своїх його якраз і охрестили Беркутом, порівнюючи з неймовірно швидким і спритним птахом. Звідти чоловік зі своїм підрозділом вирушили на передові рубежі оборони держави.

«З перших днів знайомства Юрій мене вразив своєю добротою, чесністю та справедливістю, з якою ставився до оточуючого світу. Любив жартувати, такий веселий був завжди… Душевну гармонію та впевненість у чоловікові я здобула, коли побачила його ставлення до дітей. На момент знайомства він уже мав двох дітей: доньку Олечку та сина Сашка, і у мене дочка Танюша та синок Андрій. Мої діти його дуже полюбили і стали лагідно звати «татку», – розповіла кохана дружина Алла.

«Таких простих дядьків, як Юрій В’ячеславович, я раніше не зустрічав. Ініціатива у будь-якій справі, творчий підхід та незгасаюча усмішка на обличчі, попри все… А куховарити як він любив, хлопці тільки й говорили, що з таким бійцем точно не пропадеш», – пригадав свого солдата командир Ростислав.

Юрій нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

Поховали воїна на Алеї Слави Сабарівського кладовища у Вінниці.

У захисника залишилися дружина, четверо дітей, мати, двоє братів і сестра.